logo
Zakalyuk_A_P_Kurs_suchasnoyi_kriminologiyi_Kn_1

Глава 9

поведінки та постійно дбати про уточнення, збільшення знань щодо її ймовірної частини, кількісно точно оцінити ймовірність досягнення прогностичних завдань1.

У радянській кримінології було здійснено ряд спроб експери­ментальним шляхом вирішити прогнозні завдання через застосу­вання факторного методу. Проте через значні труднощі, вели­чезні затрати часу та неминучі методичні спрощення розроблені методики не могли бути рекомендовані до практичного застосу­вання2 або в процесі якого, хоч експериментально й отримали ви­соке підтвердження прогнозів (до 80 %), виявилися не готовими для широкого впровадження3. На закономірностях повторюва­ності деяких видів злочинів намагався вирішити питання про­гнозування рецидиву відомий український кримінолог А. Ф. Зе-лінський. Він також досліджував залежність структур рецидиву від віку особи на час першого засудження, статі, освіти та виду звільнення4. Проте в усіх названих дослідженнях практичної методики не було створено. Можливо, у майбутньому, зокрема у зв'язку із прогресом біології в розшифруванні геному людини, створяться умови для визначення вирішальних факторів поведінки, що призведе до спрощення розробки і застосування факторного методу прогнозування злочинних проявів. Однак чи будуть тоді підстави цей метод відносити до факторного у його нинішньому розумінні?

Еталонний метод використовує для прогнозування виявлені тенденції, зразки, стереотипи поведінки, що властиві людям за пев­них обставин, у певних ситуаціях. Цей метод не вимагає з'ясуван­ня всього механізму зв'язку і кожного елемента детермінації по­ведінки. Він «виводить» та використовує з прогностичною метою певні зразки, типові форми, «еталони», властиві за визначених си­туацій поведінці осіб однієї статистичної групи. Проте, коли вчин­ки людей «відходять» від норми, передбачуваного зразка, а це бу-

1 Доброе Г. М. Наука о науке. - М, 1970. - С 288.

2 Солопапов Ю. В. Криминологическое прогнозирование и планирование борьбы с преступ­ ностью. - М., 1983.

3 Аптоиян Ю. М., Блувштейн Ю.Д., Чикоидзе Г. П. Прогнозирование преступного поведения и предупреждение преступлений // Сов. государство и право. — 1977. — № 4. — С. 66.

4 Зелинский А. Ф. Рецидив преступлений. — Харьков, 1980. — С. 108-131.

408

Теорія управління діяльністю щодо запобігання та протидії злочинності...

ває нерідко і саме у злочинних вчинках, еталонний метод не спрацьовує, змушує повертатися до психологічного механізму або детерміністичного аналізу.

Висловлювалися й інші пропозиції та ідеї стосовно індивіду­ального прогнозування злочинних вчинків, зокрема про врахуван­ня аморальних проявів, що вчиняються на передкримінальному шляху, узагальнених статистичних характеристик типових варіан­тів поведінки та суттєвих чинників, а також стосовно поєднання еталонного та факторного методів. Інколи це приводило до підви­щення показників підтвердження прогнозів, однак до їхнього практичного запровадження справа не доходила.

Критичний аналіз операційних можливостей та практичного використання і нерезультативності названих методів обумовлюва­ли пошук інших підходів до методичного розв'язання проблеми індивідуального кримінологічного прогнозування. Серед інших перспективною видавалася думка ряду психологів та кримінологів про актуальність розроблення типології особистості з метою більш глибокого пізнання самої типології та її сутнісних різнови­дів. Зрештою, цей підхід, якому ми дали назву типологічного, ліг в основу подальшого пошуку. Значну увагу, зокрема, було приділено формуванню методологічної концепції типологічного підходу, пе­ретворенню його на метод індивідуального прогнозування. Останній методологічно ґрунтується на тому, що тип особис­тості — це її своєрідна модель, що дає можливість визначати відпо­відність особистості певної особи цій моделі, тобто прогнозувати її розвиток і поведінку згідно з типовим, у цьому значенні «помісти­ти потрібну людину у потрібному місці»1. Саме через таку здібність типологія стає методом прогнозування. Виділення типів особистості злочинця та особистості суб'єкта, від якого цілком імовірно можна чекати вчинення злочину, дозволило б виз­начити їхні типові ознаки, на основі чого створити моделі таких ознак. Прогноз імовірності злочинного вчинку конкретної особи буде у такому разі ґрунтуватися на визначенні належності (або не-належності) типових ознак його особистості до зазначених моде­лей (першої чи другої).

1 Пэнто Р., Гравитц М. Методы социальных наук / Пер. с франц. — М., 1972. — С. 468.

409