Глава 4

Теорія злочинності

Однак ідеї соціальної обумовленості злочинних проявів розви­валися і отримали подальший розвиток у працях соціалістів-утопістів Т. Мора, А. Сен-Сімона, Ш. Фур'є та інших, які, вбачаю­чи зв'язок злочинності з природою суспільства, пов'язували його з такими проявами останнього, як приватна власність, експлуатація та гноблення людей. Оскільки, на їхню думку, пізніше успадкова­ну ще й марксистами, злочинність є породженням експлуататорсь­кого суспільства, тому ліквідувати її можна лише змінивши суспільний лад на соціалістичних засадах.

Серйозним підтвердженням соціальної сутності феномену вчинення злочинів стали регулярні статистичні спостереження за ними (початок XIX ст., бельгійський математик Альфред Кетле та його сподвижники). Ці спостереження виявили, по-перше, фак­тичну незмінність даних щодо кількості злочинів на одній тери­торії протягом тривалого часу, по-друге — зв'язок між показника­ми вчинення злочинів, передусім крадіжок та інших майнових по­сягань, з даними попереднього року стосовно врожайності зерна та винограду (сировини для хліба та вина). Статистичні дослідження дали змогу виявити соціальні закономірності людсь­кої активності, у тому числі негативних проявів, зокрема те, що «будь-який соціальний стан передбачає відповідно певну кіль­кість та певний порядок вчинків, що є необхідними наслідками його організації»¹.

У руслі загального розвитку наук, у тому числі суспільних, у середині XIX ст. зросла увага до формування наукових методів отримання та використання емпіричних та дослідно-експеримен­тальних показників. Ці процеси, а також упорядкування статис­тичного обліку фактів вчинення злочинів, що відкрило їхні сталі тенденції, зокрема зростання, позначилися на формуванні окремої наукової галузі — кримінології, яка одним із перших завдань вбачала пошук даних щодо з'ясування природи вчинення злочинів та виявлення можливих особливостей людей, які їх вчиняли. Інте­рес до з'ясування цих загальнозначущих питань виявили не лише фахівці суто кримінального напряму, а й ті, в яких об'єктом вивчення була загалом людина. Саме за таких умов в останні деся-

тиріччя XIX ст. з'явилися твердження, а згодом й теорія, що запе­речувала соціальний характер злочину. Вона належала італійсько­му тюремному лікарю-психіатру Чезаре Ломброзо. Завдяки масо­вим обстеженням в'язнів Ломброзо виявив у значної кількості за­суджених (більше третини) ті чи інші антропологічні, фізіологічні та психологічні ознаки, що відрізняли їх від осіб, які не вчиняли злочини. За думкою дослідника, згадані біологічні особливості «відкинули» перших на нижчий щабель розвитку, що й призвело їх до вчинення антисоціальних дій, зокрема злочинів.

На підставі отриманих даних Ч. Ломброзо зробив висновок: вчинення злочинів більшою мірою є природним явищем, яке має біологічне, а частково й кримінально-генетичне походження. Однак Ломброзо не вдалося розробити загальну теорію, яка системно зорганізувала виявлені ним індивідуальні відмінності. До того ж у подальших працях він визнав, що біологічні кореляти перебувають у взаємозв'язку з іншими: метеорологічними, антро­пологічними, демографічними, освітніми, економічними, релігій­ними, політичними тощо, перелік яких, за висловом деяких сучас­них кримінологів, «великою мірою нагадує університетський на-вчальни план»¹.

Започаткований Ч. Ломброзо біологічний напрям у кримінологи мав багато послідовників, які заявляють про себе у цьому чи іншому вигляді і до цього часу. При цьому предметом їхньої уваги стають або притаманні, на їхню думку, загалом людській (не лише зло­чинній) поведінці механізми неусвідомленої (інстинктивної, вро­дженої, імпульсивної) активності або схильності до злочинних вчинків успадкованого, фізіологічного, у тому числі біоклітинного, а також конституціонального, емоційно-темпераментного, іншого біологічного або біосоціального походження. Слід зазначити, що жодна з названих ознак не отримала переконливого експеримен­тального підтвердження, особливо як визначальна детермінанта. Відомості про них зазвичай широко та сенсаційно рекламуються як «нове» бачення природи злочинності, яке вимагає нетрадиційних засобів запобігання та протидії. Насправді відомі нам «новітності» за умов об'єктивної науково-методологічної оцінки доки ще не ви-

¹ Кетле А. Человек и развитие его способностей. — СПб, 1865. — С. 7.

124

¹ Готтфредсон М., Терші М. Зазнач, праця. — С 71.

125