logo
Zakalyuk_A_P_Kurs_suchasnoyi_kriminologiyi_Kn_1

Глава 8

криміногенних чинників, та динамічний бік, що розглядає цей феномен як вид соціальної діяльності, спрямований фактично у тому самому напрямі1. На наш погляд, це — штучне розмежування, оскільки будь-які заходи мають сенс лише тоді, коли перетворю­ються на реальність, що дає можливість їх оцінювати, розрізняти, визначати результативність тощо, тобто лише через їх застосуван­ня у реальній діяльності. Інша річ, що в процесі цього застосову­ються заходи, опрацьовані та системно визначені на стадії, що передує безпосередньо запобіжній діяльності.

Особливе значення для визначення предмета і об'єктів запобі­гання злочинності має їхній зв'язок («принцип відповідності») з детермінантами останньої. Отже, до запобігання злочинності може належати лише така діяльність, що здійснюється стосовно обмеження дії причин і умов, а також інших детермінантів цього прояву людської антисуспільної активності.

Запобігання злочинності це різновид суспільної соціально-профілактичної діяльності, функціональний зміст та мета якої полягає у перешкоджанні дії детермінантів злочинності та її проявів, передусім причин і умов останніх через обмеження, нейтралізацію, а за можливістю усунення їхньої дії.

Визначення поняття «запобігання злочинності» є першим кро­ком у створенні теорії цієї спеціальної соціально-профілактичної діяльності. У літературі піднімалося питання про співвідношення цієї теорії з теорією кримінології взагалі, пропонувалося розв'язати його через визначення співвідношення предметів цієї діяльності і кримінологічної науки та висловлювалася думка, що запобігання злочинності як окрема наукова дисципліна спирається на теоре­тичні положення кримінології, широко ними користується, але не зводиться тільки до них, бо має більш прикладний характер2. З приводу наведених міркувань потрібно зауважити наступне.

По-перше, очевидно, ні в кого з фахівців у галузі науки кримі­нології не викликає сумніву приналежність до її предмета діяль­ності щодо запобігання злочинності. Вона є не лише складовою предмета кримінології, а разом із злочинністю та її причинно-

1 Давыденко Л. М., Бандурка А. А. Зазнач, праця. — С 95-97.

2 Курс кримінології. Загальна частина / За заг. рсд. О. М. Джужи. — С 138.

324

Теорія запобігання злочинності

обумовлюючим комплексом становить його центральну частину, визначає генеральне завдання цієї науки щодо забезпечення ви­рішення проблем, які охоплюються її предметом. Інша річ, що кожний елемент наукового знання, представлений у теорії кримі­нології як її предмет, має свій безпосередній предмет у вигляді відповідних соціальних відносин, у тому числі соціальної практи­ки, наукове вирішення проблем яких, їхнє теоретичне обґрунту­вання становить його предметне завдання. Теоретичні засади тако­го предмета, наразі теорія запобігання злочинності, не «спирають­ся на теоретичні положення кримінології», а є складовою її теорії, органічно пов'язаною з іншими складовими цієї науки, зокрема з теоріями злочинності, її детермінації, особи злочинця, має спільну теоретичну концепцію щодо їх розуміння та розв'язання.

По-друге, той факт, що теорія запобігання злочинності у певній частині, зокрема у теоретичному обґрунтуванні запобіжних за­ходів, тактики і методики їхнього застосування тощо, ніби вихо­дить за межі теорії кримінології та користується здобутками інших наук, приміром педагогіки, психології, соціології тощо, не є аргументом для «відокремлення» теорії цієї запобіжної діяльності від теорії кримінологічної науки. Крімінологія як синтетична на­ука не лише взаємодіє з іншими науками, користується їхніми здо­бутками, але й у вирішенні деяких проблем певною мірою інтег­рується з ними, насамперед з філософією, психологією, соціо­логією тощо, не втрачаючи при цьому свого окремого предмета.

По-третє, більш «прикладний характер» тієї частини криміно­логії, що розглядає запобіжну діяльність, також не може слугува­ти обґрунтуванням думки щодо виведення теорії цієї діяльності за межі теорії кримінології. Наведення, так би мовити, «прикладно­го» аргументу стосовно зазначеної думки свідчить про усталене, але застаріле уявлення про кримінологію як про суто теоретичну науку. Маючи, як і будь-яка наука, конструктивно-прикладну функцію, вона все більше розвивається у напрямі реалізації цієї функції, у тому числі й щодо теоретичного обґрунтування та на­уково-методичного забезпечення практичної діяльності стосовно запобігання злочинності. Розвивається й безпосередньо криміно­логічна практика, яка повинна набути значно ширшого застосу­вання й у запобіжному спрямуванні. Таким чином, «прикладний

72+П 7-223 325