logo
Zakalyuk_A_P_Kurs_suchasnoyi_kriminologiyi_Kn_1

Глава 4

Теорія злочинності

Психологічні риси та ознаки проявів людської активності, зок­рема діяльності, зберігають свій зміст і якісні відмінності і під час розгляду форм злочинної активності, яка є одним із різновидів людської активності взагалі. З цього випливає, що прояви злочин­ності мають бути насамперед диференційовані за своїми якісни­ми відмінностями на злочинний вчинок та злочинну діяльність.

Разом з тим, як уже зазначалося, до останнього часу в криміно­логічній, а подекуди й в правовій літературі замість названих двох форм злочинної активності або поряд з ними широко вживається термін «злочинна поведінка». Через це маємо відповісти на питан­ня: що таке поведінка, як цей термін співвідноситься з поняттями «вчинок» та «діяльність»?

У психології відрізняють активність, предметну діяльність від зовнішньооціночного їх спостереження у вигляді відповідних по-ведінкових процесів1, а термін «поведінка» зазвичай вживається для оцінки зовнішнього вияву проявів активності та діяльності. До речі, не лише людської і не тільки живої природи: згадаймо сло­восполучення «поведінка тварин», «поведінка гірських порід» (на­приклад, під час спостереження зсувів, землетрусу) тощо. Оцінка зовнішнього вияву проявів активності, тобто поведінки, здій­снюється: щодо найпростіших їх форм — у простих показниках кількісного виміру, обсягу, величини тощо. Більш складні прояви активності, насамперед людської, оцінюються у критеріях, нормах суспільних відносин, інших їх регуляторів, які існують або певною формою визначені у певному суспільстві. Таким чином, через термін поведінка дається зовнішня оцінка людської активності, в тому числі злочинної. Звідси визначаються нормативні критерії, згідно з якими розрізняють законослухняну, правомірну, проти­правну, злочинну поведінку.

Проте у літературі, в тому числі кримінологічній, термін «по­ведінка» інколи вживається в одному значенні з такими якісними визначеннями проявів, як вчинок і діяльність. Вибудовується такий ряд проявів активності у міру їх якісного ускладнення: вчинок —>~ поведінка —>- діяльність.

1 Леонтьев А. Н. Зазнач, праця. — С. 80.

142

При цьому стверджується, що «поведінка складається з низки вчинків», а «діяльність — сукупність послідовно здійснюваних по-ведінських актів». Поряд з цим зазначається, що поведінка — це «зовнішньовиражена форма діяльності, що підлягає оцінці»1. Такий підхід та його використання щодо визначення злочинних проявів людської активності викликає принаймні два заперечен­ня. Не можна ставити в один змістовний ряд та визначати у ньому самостійне місце якісно відмінних проявів злочинності (злочин­ний вчинок, злочинна діяльність) і їх зовнішніх оцінок (злочинна поведінка). Це є порушенням одного з правил диференціації щодо однопорядковості її об'єктів. Вважаємо недоцільним також оціню­вати одним терміном «злочинна поведінка» два різнозначні про­яви злочинності, якими є злочинний вчинок та злочинна діяльність. Здається більш прийнятним використовувати оціноч­ний термін «поведінка» лише щодо зовнішньої оцінки елементар­ного прояву активності, яким є вчинок, або до пов'язаних між со­бою декількох вчинків, що охоплюються загальною дією. У разі потреби поведінської (зовнішньої) оцінки злочинної діяльності необхідно, зберігаючи сутнісну відмінність останньої, вживати більш точне словосполучення «діяльнісна злочинна поведінка». Що стосується злочинної діяльності, то, на наш погляд, давно виникла необхідність її окремого нормативного визначення, в тому числі її співвідношення з категоріями «злочин», «злочинне діяння», «злочинний вчинок».

У науці кримінального права категорія «злочинна діяльність» згадувалася ще у дореволюційні часи2. Іноді допускалося її ото­тожнення із поняттям «злочинне діяння»3. І в радянській період ця категорія широко вживалася у кримінально-правовій літера­турі, насамперед коли інститут співучасті розглядали як спільну злочинну діяльність або при характеристиці стадій вчинення зло­чину. При цьому, як правило, стверджували, що злочин є

1 Психологічні особливості організованих злочинних об'єднань / За ред. Я. Ю. Кондратьева, С. Д. Максименка, Б. В. Романюка - К„ 2002. - С 112.

2 Фойницкий И. Я. Уголовно-правовая доктрина о соучастии // Юридический вестник. — М., 1891. - Т. 7. - Кн. 1. - С. 17.

3 Таганцев Н. С. Русское уголовное право: Лекции. Часть общая: В 2 т. — М., 1994. — Т. 1. — С. 265.

143