Глава 2

Історія розвитку кримінологічної науки в Україні

чи не найбільшою шкодою, що спричинена інтересам розвитку кримінологічної науки в Україні. Нарешті останнє. Ліквідація роз­винутої прогресуючої наукової установи засвідчила, що і через 50 років після горезвісних 30-х років ставлення до криміно­логічної науки в умовах тоталітарного режиму та панування партійного й адміністративного чиновництва повністю підкорене суб'єктивним примхам останнього, можливостям використання влади в своїх цілях з нехтуванням державними інтересами та без будь-якої відповідальності за свої дії. Гіркий досвід фактичного знищення Київського Філіалу ВНДІ не втратив свого значення і нині, коли за багатьма деклараціями про необхідність криміно­логічних досліджень і розвитку кримінології загалом насправді час­то спостерігається байдужість до неї і недооцінка її можливостей в удосконаленні суспільної організації і правопорядку.

І. П. Лановенко

А ле повернемося до розвитку криміно­логічної науки в Україні у 70-80-х роках. У цей період в Інституті держави і права АН УРСР ряд кримінологічних аспектів були досліджені і опубліковані в моногра­фіях І. П. Лановенка «Боротьба зі злочина­ми проти трудових прав і безпеки вироб­ництва» (1977) та під його керівництвом, а також О. Я. Светлова «Боротьба з посадо­вими зловживаннями» (1970), у колектив­ному посібнику «Розслідування та попере­дження злочинів» (1970), монографіях Ф. А. Лопушанського або під його редак­цією «Слідча профілактика злочинів: досвід, проблеми, вирішення» (1980), «Кримінологічні проблеми профілактики правопорушень серед молоді» (1986), «Предупреж­дение семейно-бытовых правонарушений» (1989). З'явилися монографії молодих вчених А. Й. Міллера «Протиправна по­ведінка неповнолітніх: генезис і рання профілактика» (1985), О. М. Костенка «Принцип відображення у кримінології» (1987), «Криминальный произвол (социопсихология воли и сознания преступника)» (1990), Ю. М. Крупки (у співавторстві) «Поперед­ження сімейно-побутових злочинів» (1989), колективна праця за

участю фахівців інших установ та навчальних закладів «Пияцтво та злочинність: історія, проблеми» (1989).

І. М. Даньшин

Після створення кафедри кримінології у Харківському юридич­ному інституті (нині — Національна юридич­на академія імені Ярослава Мудрого) тут, по­ряд із викладанням навчального курсу кримінології, у 70-80 роках XX ст. було роз­горнуто ряд кримінологічних досліджень під керівництвом І. М. Даньшина, результати яких знайшли відображення у його працях «Основні питання кримінально-правової охорони громадського порядку» (1973), «Злочинність: поняття і загальна характерис­тика, причини та умови» (1988). І. М. Дань­шин протягом кількох десятків років займає провідне місце серед українських криміно­логів. Він всебічно сприяв їхньому науковому зростанню, його можна вважати фундатором повоєнної харківської школи кримінологів. Він особисто виявляє постійний інтерес до розвитку основних теоретичних проблем кримінології, зберігаючи їх традиційне розуміння та ведучи водно­час пошук нових підходів і закономірностей.

А. Ф. Зелінський

З приходом на кафедру кримінології Харківського юридичного інституту А. Ф. Зелінського, він зосередив увагу на вивченні ряду дискусійних та не­традиційних проблем злочинної діяльності, рецидиву злочинів, кримінальної психології, корисливої та агресивної поведінки. Згодом, після переїзду до Харкова, опублікував мо­нографії «Структура злочинної поведінки рецидивістів» (1979), «Рецидив злочинів: структура, зв'язки, прогнозування», «Реци­див злочинів і особа рецидивіста» (обидві — 1980), «Усвідомлюване та неусвідомлюва-не у злочинній поведінці» (1986). Майже всі наукові праці А. Ф. Зелінського спрямо­вувалися на піднесення кримінології як само-

70

71