logo
Zakalyuk_A_P_Kurs_suchasnoyi_kriminologiyi_Kn_1

Глава 4

Теорія злочинності

повинна і може виконувати1. Тобто бездіяльність — це діяльність зі знаком «мінус». Вона повинна була відбутися, але особа свідо­мо її не здійснила. Тому, використовуючи у кримінології поняття кримінальної активності та ґрунтовані на ньому поняття злочин­ності та злочинної діяльності, слід усвідомлювати, що останні вживаються у кримінально-правовому значенні діяння, яке охоп­лює обидва його види: злочинну дію та злочинну бездіяльність.

Категорії «активність» та «кримінальна активність» раніше вже використовувалися в кримінології. Вказувалося на активність особи у механізмі злочинної поведінки, зокрема у ситуації вчинен­ня злочину2. Про кримінальну активність на рівні суспільства йшлося й у значенні злочинності загалом. При цьому зазначалося, що зменшення кримінальної активності залежить від зростання громадянської активності членів суспільства3.

На наш погляд, близьку позицію у кримінальному праві у визначенні поняття «безпеки» та його особливого різновиду — «громадська безпека» займає В. П. Тихий. Він вважає, що останнє відображає «певні сторони буття», що «як у буденному, так і на­уковому розумінні безпека оцінюється як певний факт, як щось цінне та досягнене, створене людьми.., представляє собою певну потребу і благо, ціль і результат реальної діяльності людей», а по­няття небезпеки (якісна ознака суспільно неприйнятного діян­ня. — Авт.) «можна визначити виходячи з поняття безпеки, з яким воно знаходиться у відношенні протилежності»4.

Оскільки соціальний феномен злочинності має змістовну предметність у діяльнісній кримінальній активності частини членів суспільства, предметно-сутнісне поняття злочинності на прикладному рівні слід доповнити деякими основними рисами цієї активності, а у разі можливості і вказівкою щодо природи останньої.

1 Кримінальний кодекс України. Науково-практичиий коментар. — 2-ге вид., перероб. та доп. / За заг. рсд. В. Т. Маляренка, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. - X., 2004. - С. 32.

2 Криминология / Под ред. А. И. Долговой. — М., 1997. — С. 145.

3 Костенко А. Н. Криминальный произвол (социопсихология воли и сознания преступни­ ка). - К., 1990. - С. 83.

4 Тихий В. П. Проблемы уголовно-правовой охраны общественной безопасности (понятие и система преступлений, совершенствование законодательства) / Автореф. дис.... д-ра юрид. наук. - X., 1987. - С. 7-8.

138

Як зазначалося вище, жоден з існуючих поглядів на природу злочинності не можна визнати панівним, як і не можна його відки­нути. Тим більше, коли йдеться про предметну змістовність зло­чинності як кримінальної активності, немає підстав ні категорич­но стверджувати, ні заперечувати, що природа цього феномену є лише соціальною. Скоріше йдеться про різнообумовлену актив­ність, яка на вищих рівнях суспільного феномену має соціальні передумови, а на інших рівнях соціальні чинники сполучаються з індивідуальними, у тому числі такими, що мають біологічне похо­дження.

Численні чинники, що зумовлюють вчинення злочинів і зло­чинність як суспільний феномен, за різних часів та у різні періоди розвитку життя суспільства є неоднаковими не лише за змістом, а й за інтенсивністю, стійкістю, глибиною впливу. Цими показниками визначаються такі ознаки злочинності, як мінли­вість, більша чи менша масовість, інтенсивність, міра суспільної небезпечності.

Наведене вище дає можливість визначити предметно-сутнісне поняття злочинності так. Злочинність це феномен суспільного життя у виді неприйнятної та небезпечної для суспільства масо­вої, відносно стійкої, різнообумовленої кримінальної активності частини членів цього суспільства. Як бачимо, у цьому визначенні немає деяких традиційних для поняття злочинності ознак, зокре­ма пов'язаних з територією і часом, оскільки вони стосуються виміру злочинності, а не її сутності.

Слід зазначити, що предметно-сутнісне визначення злочин­ності через категорію суспільно неприйнятної кримінальної активності потрібно не лише у суто теоретичних цілях. Воно має важливе методологічне значення. Саме через «олюднення» понят­тя злочинності у кримінології має реалізовуватися соціально-антропологічний метод, якому тривалий час не знаходилося місця у радянській науці. Це стосується, насамперед, критичного осмис­лення процесу детермінації злочинності, аргументів щодо нібито «якісної відмінності» від нього механізму обумовлення її діяльнісних проявів. З цим пов'язана, потреба правильного розуміння детерміністичної ролі, міри зв'язку та співвідношення загальносоціальних передумов суспільно неприйнятної актив-

139