Глава 5

Теорія детермінації злочинності

ють спрямовуватися в першу чергу і головним чином запобіжні зу­силля, щоб запобігти злочинності та злочинним проявам. Тобто від правильного визначення причиною тих чи інших елементів си­стеми детермінації залежить результативність запобігання зло­чинності, а це головне завдання кримінології, заради розв'язання якого досліджуються та відпрацьовуються всі теоретичні концепції та прикладні конструкції. Вони мають бути чіткими, зрозумілими, предметними і конструктивними.

Саме через ці підстави не можна погодитися з поглядом, згідно з яким всі детермінанти, незважаючи на їхню різну функціональну роль, отримують назву «фактори» злочинності. Цей погляд до останнього часу розвиває відомий український кримінолог І. М. Даньшин. Він мотивує це прагненням не обмежувати детермінацію лише поняттями причина і умова, а враховувати залежність злочинності і від інших зв'язків (корелятивних, систем­но-структурних, зв'язків стану). Але у теорії детермінації всі ці еле­менти і залежності враховуються, їм відводиться певне місце. Однак при цьому кожному елементу визначається його різне функціональне призначення: одна справа — бути причиною явища, а друга — супроводжувати його або у певний, можливо, наймен­ший, спосіб, сприяти йому. До речі, І. М. Даньшин за загальним «фасадом» «фактори» виділяє і причини, і умови, і інші детермінан­ти. Проте при переході до якісної характеристики детермінантів злочинності він знову називає їх «факторами злочинності», ствер­джуючи, що зв'язок економічних, соціальних та інших факторів із злочинністю «має причинний характер», що вони «породжують злочинність»¹. Якщо слідувати цим визначенням, то не слід займа­тися спеціальною запобіжною роботою, доки не зміниться економіка, не буде соціальної забезпеченості і т. д., адже вони — «причини злочинності». Це дезорієнтує та обеззброює профілак­тичну, запобіжну діяльність, яка першочергово має спрямовуватися на дійсні причини злочинності — недоліки формування, виховання суспільної спроможності людини жити у суспільстві за законами права і моралі, контролювати та регулювати свою поведінку навіть у несприятливих економічних, соціальних, політичних умовах.

Український кримінолог О. М. Костенко у 1986 р. запропонував розділити детермінаційно-спричинюючий процес на дві частини: детермінацію і регуляцію, а також увести до нього, у тому числі у кримінології, новий елемент, що позначається категорією «підста­ва» (рос. — основание), зокрема «підстава злочину». На його дум­ку, поведінка — це наслідок не причини, а «підстави, яка скла­дається із діалектично пов'язаних причини та відображення». При цьому детермінуючу роль у значенні «матеріальної основи» по­ведінки (діяльності) він відвів «предметному буттю людини», а свідомості, посилаючись на рефлекторний механізм, залишив функцію відображення (рефлексії) та регулятивну роль¹.

Згадана позиція потребує детального теоретичного аналізу змісту та значення багатьох філософських та психологічних кате­горій, передусім з теорій відображення, детермінації, причинності та ін. Цільове призначення та пов'язаний з ним обсяг Курсу не дають можливості зробити такий аналіз. Зазначимо лише наступ­не. По-перше, пропозиція О. М. Костенка суперечить загаль-новизначеному розумінню категорії «причина», яка згідно з теорією причинності безпосередньо продукує (породжує) наслі­док. Умови буття, «предметна діяльність» без участі свідомості ніякої поведінки безпосередньо не продукують. По-друге, методо­логічною хибою запропонованої конструкції є по суті відкидання активної ролі свідомості, психологічного процесу сприйняття зовнішньої інформації, у тому числі обумовленої умовами буття, її засвоєння та перероблення згідно з впливом суспільної свідомості, відображенням якої є свідомість особи, а також накопиченого останньою власного досвіду, знань, ціннісних орієнтації тощо, які у сукупності визначають спрямованість особистості та провідну лінію її поведінки. По-третє, спрощено розуміється і сам процес відображення, який у психіці людей, на відміну від тварин, на пси­хофізіологічному рівні відбувається за участю (але не переважно) механізму рефлексії, а на психологічному рівні — усвідомлено чи ні, але за участю свідомості. По-четверте, автор неточно подає по­зицію Н. Ф. Кузнєцової, яка у причинному обумовленні злочин­ності роль такого обумовлення нібито відводить лише найближчій

¹ Кримінологія: Загальна та Особлива частими / За рсд. І. М. Даньпшна. — С 57-89.

214