logo
Zakalyuk_A_P_Kurs_suchasnoyi_kriminologiyi_Kn_1

Глава 5

Теорія детермінації злочинності

діяльнісній активності, вперше виявляються у процесі відобра­ження нею зовнішнього середовища, тобто на психофізіологічно­му рівні. У цьому процесі індивідуальні особливості цього рівня, у тому числі вроджені інстинкти, рефлексії, генетично закодовані стандарти мотивацій, емоцій, матриці накопичення та відтворення людського досвіду і культури, можуть впливати на своєрідне сприйняття і перероблення мозком соціальної та іншої зовнішньої інформації, розвиток процесу мислення та створення мисленнє-вих образів, допускаючи при цьому часткове відхилення мислення від реального об'єкта відображення. Згідно з цим детермінація психічних процесів через згадані індивідуально своєрідні особли­вості та впливи відчуває помітну участь біопсихічних і генетичних елементів. Останні по відношенню до названих змін та відхилень у сфері інтелекту, емоцій та волі виконують функцію причини. Про­те у загальній системі детермінації злочинних проявів ланки, де відбуваються названі зміни, займають найбільш віддалене місце, їхня функціональна роль стосовно ланки, де безпосередньо обумовлюється вчинок, не є автоматичною і, очевидно, не може ставитися у ряд навіть віддалених причин злочинного прояву. Зв'язок між згаданими індивідуальними біопсихічними, іншими психофізіологічними детермінантами та злочинним проявом дуже віддалений, переривається багатьма посередковими ланками, в яких відбувається їх багаторазова та неоднозначна трансформація. На більш високих рівнях детермінації індивідуальні біопсихічні та психофізіологічні особливості (детермінанти, а точніше їх транс­формовані прояви), вступають у взаємодію з іншими, у тому числі соціальними, детермінантами, від характеру якої значною мірою залежить набуття (або ненабуття) активністю того чи іншого обу-мовлення та змісту, включаючи кримінальний. Тому індивідуальні психофізіологічні та психологічні особливості цього рівня навряд чи мають самостійну кримінологічну значущість. їхня роль згідно з нашою класифікацією скоріше за все — інша детерміністична.

Під час переходу на безпосередньо психологічний рівень у процесі формування характерологічних рис, у яких закріплюють­ся деякі стійкі індивідуальні психофізіологічні особливості, у разі нерозвиненості їхніх комунікативних властивостей, підвищеної чутливості до власного Я, а тим більше за наявності елементів та

194

механізмів, що розвиваються у дезадаптивному напрямі, з'явля­ються та набувають сталості відповідні риси характеру. Вони ус­кладнюють зовнішню взаємодію та соціалізацію, обумовлюють за­тримання останньої, натомість стимулюється розвиток рис індивідуалістичного егоцентричного характеру. Згадані процеси ведуть до психологічної, а згодом і до соціальної дезадаптації людини у середовищі, до нерозвиненості суспільно прийнятних інтересів, цінностей, форм активності і, навпаки, до стимулювання елементів суспільної свідомості з ознакою неприйнятності, а через їх поглиблення — до суспільної небезпечності. Саме вони заклада­ють основу того індивідуально-психологічного комплексу, який, сприймаючи негативні впливи середовища, стає причиною безпо­середнього обумовлення криміногенної мотивації, мотиву та наміру вчинення злочинного прояву. Усі елементи, що безпосеред­ньо обумовлювали формування цього індивідуально-психо­логічного комплексу та його реалізацію у вчиненні злочину, вико­нують роль кримінологічно значущих умов системи детермінації останнього.

Таким чином, при переході на особистісний, морально-психо­логічний рівень індивідуальні психологічні особливості, зокрема ті, що розвинулися на ґрунті дезадаптованих характерологічних рис, ускладнюють та викривляють нормальне морально-етичне формування особистості, сприяють розвитку її соціальної збоче­ності, становленню антисуспільної спрямованості. Останнє відбу­вається переважно через формування індивідуалістичної психо­логії, яка є основою і безпосередньою причиною більшості злочин­них проявів1.

Потрібно зауважити, що довгий період за радянських часів та панування комуністичної ідеології феномен індивідуалістичної психології розглядався, по-перше, як неприпустиме перевищення індивідуального інтересу, коли він стає індивідуалістичним, і, по-друге, як негативний антипод колективістського світогляду, що, як вважалося, відтворює більш значущі цінності соціалістичного ко­лективу на всіх рівнях функціонування останнього від виробничої бригади до загальносуспільного духовного утворення «спільноти

1 Закалюк А. П. Теория и практика индивидуального прогнозирования и профилактики пре­ступного поведения: Автореф. дис.... д-ра юрид. паук. — Харьков, 1987. — С. 11-12.

195