Глава 5

Теорія детермінації злочинності

радянських людей». Протиставлення колективістському феноме­ну психології окремого індивіда — «гвинтика» у державно-суспільному механізмі та ще й «перевищення» міри останньої до рівня «індивідуалістичної» викликало морально-психологічну не­гативну реакцію і відповідну кримінологічну та правову оцінку.

Із декларуванням та започаткуванням нового суспільно-світо­глядного ладу, що прийшов на зміну радянсько-комуністичному та проголосив вищу цінність людини, нібито відпала потреба нега­тивного ставлення до індивідуальної психології та виокремлення у ній індивідуалістичного. Справді, протиставлення індивідуаль­ного колективному стало неактуальним. Але в індивідуалістично­му є інша площина протиставлення. Таку створює загально­суспільне, в якому відбиваються загальні інтереси суспільства, і у цьому значенні інтереси інших індивідів та кожного з них як члена суспільства. Зокрема, таким є інтерес щодо обов'язкового дотри­мання загальнообов'язкових правових норм, легітимно визначе­них у суспільстві. Нехтування цими нормами, зневажання ними, а тим більше протиставлення ним свого індивідуального, а фактич­но індивідуалістичного інтересу, що проявляється на рівні індивідуальної психології, стає безпосередньою причиною анти-суспільної, у тому числі кримінальної, активності та злочинного прояву. Детальніше про формування та виявлення у злочинному прояві антисуспільної спрямованості особистості йтиметься у наступній главі Курсу.

Наступною безпосередньою ланкою детермінації злочинного прояву, можна сказати, другою за своїм детермінуючим значен­ням, є ланка обумовлення елементів першої криміногенної ланки, у тому числі їх спричинення. У цій, другій за порядком, ланці, у значенні її елементів згідно з їх функціональною роллю знаходять­ся причини і умови спричинення та іншого обумовлення еле­ментів першої безпосередньої ланки, а саме:

а) причини, що породжують причини першої ланки, тобто про­ дукують поглиблення антисуспільної спрямованості особистості до набуття нею ознак суспільної небезпечності та криміногенності (це причини другого порядку щодо причин першого порядку);

б) умови, що сприяють формуванню та реалізації причин другої ланки (умови другого порядку щодо причин другого порядку);

196

в) причини, які породжують сприятливі умови першої ланки (причини другого прядку щодо умов першого порядку);

г) умови, які сприяли породженню умов, що обумовлюють дію причин першої ланки (умови другого порядку щодо умов першого порядку).

Слід із розумінням поставитися до складності термінологічно­го визначення елементів другої ланки детермінації злочинного прояву у термінах теорії причинності, яка визнає лише два елемен­ти процесу останнього: причини та умови.

Усі згадані та інші детермінанти другої ланки обумовлення утворюють другий детермінуючий комплекс детермінації злочин­ного прояву. Подібним чином можна виділити детермінанти третьої та наступних ланок детермінації злочинів, а на певному етапі узагальнення та усуспільнення їх дії — ланку детермінації злочинності в цілому. Відповідно виділяються детермінуючі комплекси другого, третього та наступних порядків детермінації злочинності. Ще раз підкреслимо, що згадана порядковість виділяє не черговість ланок, комплексів, що відображає їх порядок слідування одного за другим або другого за першим. Ця поряд­ковість визначається у міру детермінації, обумовлення злочинно­го прояву, яка належить до детермінуючого комплексу певного по­рядку. Чим далі за порядком знаходиться ланка обумовлення та її детермінуючий комплекс, тим меншою мірою останній робить обумовлюючий вплив на безпосередні причину і умови злочинно­го прояву. І тим більше він набирає ознак узагальнених де­термінант, які меншою мірою пов'язані з конкретними злочинами, а відображають типові ознаки їх сукупностей, та таким чином на цьому рівні перетворюються у детермінанти злочинності в цілому. У зв'язку з наведеним розрізняють рівні детермінації та причин­ності стосовно конкретного злочину, а також рівні, що піднімають­ся від окремого злочину (злочинів) до їх видової сукупності і далі аж до злочинності в цілому.

Детермінанти причинності та обумовленості у міру їх віддален­ня від безпосередньої та ближчих до останньої ланок детермінації набувають ознак узагальнення, поступово все більше і зрештою майже повністю втрачають свою індивідуальну визначеність, на­буваючи ознак суспільних тенденцій, в яких переважають ознаки

197