logo
Zakalyuk_A_P_Kurs_suchasnoyi_kriminologiyi_Kn_1

Глава 7

сприйняття особою останніх та деформації особистості, їх тісної взаємодії. Згадані негативні умови особистісно-середовищної взаємодії становлять складову першої стадії (ланки) механізму злочинного прояву, що обумовлюють формування криміногенної орієнтації та кримінальної мотивації.

Друга стадія (ланка) механізму злочинного прояву характе­ризується тим, що процес орієнтації у кримінально-потенційно­му напрямі закінчується, криміногенна мотивація опредме-чується та конкретизується. Це відбувається через пов'язування криміногенної мотивації та її складового кримінального мотиву, наприклад, корисливого, з конкретним предметом його задово­лення, приміром, коштами підприємства. На цій стадії розгор­тання механізму злочинного прояву особа-носій криміногенного мотиву визначає конкретні цілі та спосіб свого вчинку або діяль­ності (приміром привласнення коштів), а також місце, час, засо­би їх вчинення. Тобто кримінальна мотивація знаходить вираз у мотиві конкретного злочину і в частині останнього мотиваційно-детермінаційну роль надалі реалізує сам мотив. Друга стадія ме­ханізму та криміногенна мотивація щодо цього завершується прийняттям рішення про вчинення злочинного прояву за певних умов. Відповідно до них особа визначає для себе та своїх спільників більш-менш розгорнутий план (схему) здійснення злочинного прояву. Звичайно, у разі планування злочинної діяльності, планом охоплюється значно більше дій, операцій, вчинків щодо її підготовлення, створення необхідних умов, добо­ру засобів, спільників, усунення перешкод і забезпечення зага­лом її здійснення. Таким чином, і на цій стадії механізму злочин­ного прояву належне місце у забезпеченні здійснення її функцій, принаймні більшості з них, займають умови навколишнього середовища, умови, які визначають можливості особи реалізува­ти мотиви і які вона бере до уваги, опрацьовуючи план реалізації своїх дій.

Третя стадія (ланка) механізму злочинного прояву — це безпо­середнє вчинення злочину. Воно охоплює як злочинні дії (бездіяльність) суб'єкта, так і настання злочинних наслідків. Зовні тут злочинний прояв збігається зі злочинним діянням. Але лише зовні. Останнє — акт діяльності лише особи. Реалізація зло-

284

я

Умови та механізм злочинного прояву

чинного наміру здійснюється не лише через діяльнісний акт осо­би. У його реалізації активна роль (сприяюча або перешкоджаю­ча, стримуюча) належить умовам середовища, в якому реалізується злочинний намір. Більшість умов та залежностей від середовища особа враховує, плануючи та безпосередньо здійсню­ючи задумане. Проте не все можна передбачити, тим більше його динаміку, залежності, корегування. Тому у ряді випадків, реалізу-ючи злочинний намір, особа ніби стикається з умовами і обставинами, які не були передбачені. Залежно від них та присто­совуючись до них, особа змінює плановану схему, а інколи й відмовляється від реалізації наміру, принаймні за цих конкретних умов. Таким чином, і на цій стадії умовам середовища належить помітна роль.

Загалом соціальна активність та діяльність здійснюються у взаємодії людини з іншими людьми, із зовнішнім середовищем. Намір вчинити злочинний прояв формується особою, її особистістю та здійснюється за тісної взаємодії зовнішніх та внутрішніх чинників. Механізм злочинного прояву фактично поєднує особистість та зовнішнє середовище і тому є потреба в аналізі їх взаємодії. У межах цього аналізу, зокрема під час розгляду у § 3 умов реалізації злочин­ного наміру, буде детальніше висвітлена роль взаємодії особи і сере­довища в детермінаційному процесі.

Розглянуті структура механізму злочинного прояву та функ­ціональні ролі окремих її ланок (або стадій) дають лише загальне уявлення про нього. Насправді він має багато варіантів щодо наяв­ності та складу елементів кожної стадії, їх повноти, специфічного змісту, чим обумовлюється множинність механізму злочинного прояву. Його багатоваріантність, міра розгорнутості, повноти елементів тощо, обумовлюються особливостями різних видів злочинів, насамперед їх мотивації та форми вини, варіантів розгортання злочинної діяльності, її організованості. Зрештою ме­ханізм будь-якого людського прояву, злочинний — не виняток, визначається передусім особливостями особи та її особистості. То­му можна погодитися з тим, що у кінцевому підсумку механізм конкретного злочинного прояву є так само індивідуальним, як і особистість особи злочинця. Висловлена думка, що аналогічно типології особистості, зокрема особистості злочинця, можлива за

285