logo
Zakalyuk_A_P_Kurs_suchasnoyi_kriminologiyi_Kn_1

Глава 6

Теорія особи злочинця

особистісній установці злочинця. За такого розуміння, зазначає він, кримінологами у структурі особи злочинця виокремлюються три основні групи ознак: 1) загальні ознаки особи; 2) особливі озна­ки особи злочинця; 3) ознаки особи конкретного суб'єкта, який вчинив злочин, що індивідуалізують його як особу злочинця1.

Ю. М. Антонян на відміну від структури особи злочинця, яку він пропонував раніше2, нині розподіляє її на 6 блоків, три з яких містять види особистісних елементів без зазначення їх походжен­ня, один — це навички, вміння, знання (тобто результати соціалізації та іншого індивідуального розвитку); два — групують ознаки та властивості біосоціального характеру3. У структурі не передбачаються окремим блоком ознаки, пов'язані зі вчиненням злочину. Окремі з них можна уявити в інших блоках, зокрема тих, в яких зосереджені ставлення до навколишнього світу, ціннісні орієнтації тощо. Проте, очевидно, у запропонованій структурі не знаходиться місця суттєвим кримінально-правовим ознакам осо­би злочинця, без яких структура останньої значно втрачає свою специфічність. Незрозуміло також, чому при графічному зобра­женні схеми цієї структури автор дав їй назву «Соціальні та пси­хологічні аспекти життєвого досвіду»4, що, на наш погляд, значно звужує сутність та зміст останньої.

Наведеним вище доцільно обмежити коментування варіантів структури особи злочинця, запропонованих іншими авторами, та перейти до власного розуміння останньої. Передусім спробуємо окреслити загальні методологічні підходи і принципи структури-зації та відповідно до них — побудови структури особи злочинця.

Насамперед, потрібно розуміти, що структуризація — це різно­вид розподілення об'єктів за так званою однопорядковою дифе­ренціацією. Остання проводиться відповідно до однакових предметів або предметів того самого порядку, за одним змістовним критерієм, одним і тим самим способом. У результаті цього

1 Криминология: Учеб. для вузов / Под ред. Г. А. Аваиесова. — 3-е изд., персраб. и доп. — С. 264-265.

2 АнтопяпЮ.М. Системный подход к изучению личности преступника//Гос-во и право. — 1974. — № 4; Аитоиян Ю. М. Преступник как предмет криминологического изучения // Вопросы борьбы с преступностью. — М., 1981. — Вып. 34. — С. 46.

3 Аитоиян Ю.М. Криминология. Избранные лекции. — С. 84-89. 1 Там само. — С. 85.

256

елементи структуризації є однопорядковими, тобто порівнювани­ми між собою в одному і тому ж значенні.

Друге — структуризація особи є системною, тому що її об'єкт (особа) є системним утворенням, елементи якого пов'язані між собою системними зв'язками взаємозалежності та взаємодії. У кожному випадку системна структуризація має будуватися з урахуванням повноти усіх елементів системи, виключення еле­ментів, що не охоплюються цією системою, дотримуватися орієнтації на системоутворюючий елемент, з яким пов'язана мета, конкретна ціль цієї структуризації.

Третє — врахування під час диференції мети структуризації, яка пов'язана з метою вивчення об'єкта, що структурується. Об'єкт нашої структуризації — особа злочинця. Нагадаємо, що особа злочинця нині розглядається в контексті її участі у детермінації злочинності та злочинних проявів з метою, яка є головною у кримінології, забезпечити теоретичне розроблення та визначення практичних рекомендацій стосовно запобіжного впливу на відповідні детермінанти, наразі ті, що пов'язані з особою злочинця. Зрозуміло, що у запобіжному процесі ще немає особи злочинця, а є особа, яка у разі вчинення злочину та визнання її винною виро­ком суду, стане особою злочинця.

Четверте — загальна вимога до структуризації й її результатів, наразі до структуризації особи злочинця: її результатом має стати предметна структура ознак, властивостей, рис особи, які придатні для інформаційного відображення, мають реальний відображу-вальний зміст.

Структуру особи злочинця слід будувати з дотриманням назва­них загальних принципів структуризації, на підставі уявлення про структуру особи загалом та з розумінням необхідності визначення її таким чином, щоб була відображена детермінуюча роль кожного її елемента (груп елементів), а також предметне значення останнь­ого (або останніх) і його специфіка в якості об'єкта запобіжного впливу. Остання вимога ніби «прокладає місток» між детермі­ністичним значенням елемента структури особи злочинця та його місцем у системі об'єктів запобігання злочину.

З огляду на наведені передумови пропонується структура особи злочинця, що складається з дев'яти блоків (груп) ознак, у тому числі:

257