logo
Zakalyuk_A_P_Kurs_suchasnoyi_kriminologiyi_Kn_1

Глава 9

Теорія управління діяльністю щодо запобігання та протидії злочинності...

чинного прояву, нами був зроблений висновок, що процес його на­укового розроблення за дуже загальною методологічною схемою по­винен складатися з чотирьох основних методичних частин, які за­безпечують послідовне вирішення таких завдань:

  1. вивчення сучасної і минулої поведінки людини, що стано­вить інтерес, і складових, які її обумовлюють: особистості, середо­вища, ситуації, закономірностей їхнього формування і вияву (здійснюється, як правило, із застосуванням соціологічних та пси­хологічних методів і має назву «метод ретроспекції»);

  2. виявлення серед ознак і закономірностей об'єктів, названих у п. 1, тих, які відображають тенденцію зміни (розвитку) поведінки в бік злочинної, тобто мають кримінально-прогностич­ну значущість; визначення їхньої якісної ролі та кількісного зна­чення, в тому числі у системі показників, найзручніших для прак­тичного прогнозування (найчастіше проводиться з використан­ням кількісних методів і через кримінологічну інтерпретацію його результатів із метою визначення за певним прогностичним мето­дом прогностичної значущості зазначених ознак та показників — має назву «метод прогностичної діагностики»);

  3. створення прогностичної моделі злочинного прояву, в якій системно концентрується та ймовірнісно оцінюється кримінально значуща прогностична інформація (використовується метод моде­лювання ознак, названих у п. 2, та кількісні методи для визначен­ня міри ймовірності прогностичних висновків — має назву «метод моделювання» );

  4. створення, випробовування та впровадження прикладної ме­тодики прогнозування, придатної для практичного використання (це, власне, вже і є методика індивідуального прогнозу).

Головну і найбільш складну ланку цієї методичної програми становить її друга частина — прогностична діагностика, в процесі реалізації якої здійснюється науково обґрунтований відбір прогно­стично значущих ознак. їх ще називають «індикаторами», «ключо­вими подіями» тощо. Методи відбору прогностично значущих оз­нак прогностичні. Це ядро всієї методичної програми і вирішення завдання індивідуального прогнозування.

На період проведення нашої роботи у зарубіжній і вітчизняній практиці застосовувалися, в основному, три методи прогностич-

406

ної діагностики: клінічний, детерміністичний (або факторний) та еталонний. За клінічним методом діагностується одиничний об'єкт прогнозування на підставі знання властивих йому механізмів і за­кономірностей, наприклад психофізіологічних, психологічних, соматичних, на чому, власне, і ґрунтується передбачення того, яких наступних стадій та як скоро можуть отримати зміни, що станов­лять предмет прогнозування. Цей метод широко використовується у медицині. Він отримав поширення у зарубіжній, а у перші роки після Жовтневої революції і в радянській кримінології як прояв так званого клінічного напряму. Метод мав особливе поширення серед вчених, які пояснювали злочини біологічною та біопсихо-логічною патологією, через що, як правило, не враховували або не­дооцінювали соціальні умови злочинного прояву, які до того штучно ізолювали під час перебування особи на клінічному обсте­женні. У прогнозуванні соціальної активності, якою є криміналь­на активність особи, можливості клінічного методу є дуже обме­женими.

Детерміністичний (або факторний) метод ґрунтується на виявленні прогнозованої тенденції за причинними, іншими детерміністичними або асоціативними факторами, що виклика­ють зміну суб'єкта, його соціальної ролі, поведінки, у тому числі по­яву певних подій, вчинків. Теоретично цей метод цілком обґрунто­ваний. Проте труднощі його практичного застосування дуже значні. Вони пов'язані, по-перше, з недостатнім, принаймні на сьо­годні, уявленням про всі фактори, що обумовлюють поведінку; по-друге, з обмеженими можливостями їхнього виявлення та обліку, чіткого встановлення взаємозв'язку між ними, а також конкретної ролі кожного; по-третє, з частим розходженням між внутрішніми психологічними факторами та їхнім зовнішнім виявом у по­ведінці, за яким вони визначаються, у тому числі й з прогностич­ною метою. Крім того, поведінка, як відомо, лише частково харак­теризується жорсткою детермінацією і значною мірою, навіть пе­реважно, є проявом індивідуального вибору, а тому статистично ймовірнісна. Через це застосування цього методу обов'язково поєднано з використанням методів статистичної теорії передба­чення та ймовірності, щоб максимально виділити й оптимально використати інформаційно забезпечену детерміновану частину

407