logo
Zakalyuk_A_P_Kurs_suchasnoyi_kriminologiyi_Kn_1

Глава 2

Історія розвитку кримінологічної науки в Україні

дичного факультету Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка С. А. Тарарухіна «Преступное поведение», яка викликала значний резонанс новим поглядом на ряд важливих кримінологічних проблем.

Проте обсяг кримінологічних досліджень в Інституті держави і права АН УРСР та у вищих навчальних закладах був обмежений, особливо в експериментальній частині. Настійливо відчувалася потреба створення в республіці спеціалізованої кримінологічної науково-дослідної установи. Тут знову проявив ініціативу П. П. Михайленко. За його пропозицією та під його керівництвом Міністерством внутрішніх справ СРСР у 1971 р. була створена Київська науково-дослідна лабораторія (КНДЛ), що підпорядко­вувалася Всесоюзному науково-дослідному інституту (ВНДІ) МВС СРСР. Начальник лабораторії одночасно зайняв посаду пер­шого заступника начальника ВНДІ. З перших днів провідною для КНДЛ стала кримінологічна тематика. До Лабораторії прийшло декілька науковців, які мали досвід кримінологічних досліджень. Серед них доктор юридичних наук Й. А. Гельфанд, кандидати наук А. М. Носенко, О. О. Ковалкін, М. Т. Куц, В. О. Кузнецов, згодом — С. В. Трофімов. Влітку 1972 р. заступником начальника КНДЛ став і автор Курсу. Проте переважну більшість співробітників Лабораторії становили працівники-практики, які прагнули займа­тися наукою, однак не знали з чого починати. Завдяки вмілій організації праці і навчання, сприятливим умовам для творчості працівники КНДЛ почали швидко нарощувати науковий досвід.

Однак становленню колективу було завдано, здавалося б, непо­правного удару. Наприкінці 1973 р. П. П. Михайленка за необгрун­тованими обвинуваченнями, у тому числі у «націоналістичних викривленнях», було виключено з лав КПРС, звільнено з посад, позбавлено наукових ступенів і звань. Колектив КНДЛ очолив автор Курсу. Це був дуже складний період у житті Лабораторії. На­вчання працівників організації і методам збору й обробки інфор­мації, проведенню досліджень сполучалося з набуттям досвіду опрацювання отриманих результатів. Стало правилом регулярне проведення занять навчально-методичного семінару для співробітників Лабораторії. До проведення занять запрошувалися провідні кримінологи країни Ю. М. Антонян, А. І. Алексеев,

64

Ю. Д. Блувштейн, С. В. Бородін, І. І. Карпець, В. М. Кудрявцев, Г. М. Міньковський, О. Б. Сахаров, М. О. Стручков. Заняття про­водились і з нових на той час проблем віктимології, системного аналізу, застосування психологічного тестування, математичних методів, автоматизації збору, обробки й аналізу інформації, у тому числі з використанням ЕОМ. Майже кожне заняття семінару пе­ретворювалося на подію, яка отримувала розголос і поза Лабора­торією, його з власної ініціативи відвідували викладачі КВШ, інших навчальних та наукових установ Києва. За таких умов зро­стали наукові навички працівників Лабораторії, увага до її роботи, прагнення до співпраці.

Як відомча установа Лабораторія спрямувала результати досліджень передусім на вирішення гострих прикладних проблем діяльності органів внутрішніх справ, надання їм науково-методич­ної та консультативної допомоги. Таке спрямування діяльності Лабораторії було помічено і підтримано керівництвом МВС УРСР, насамперед міністром І. X. Головченком. Саме за його безпосередньої участі були рішуче відкинуті спроби охочих ліквідувати КНДЛ як дітище крамольного П. П. Михайленка. Впевненість, що Лабораторія буде існувати і має для цього добрі перспективи, дала змогу залучити до наукової роботи в ній досвідчених дослідників С. А. Тарарухіна, В. Ф. Трегубова, В. М. Смітієнка, В. Л. Чубарева.

Протягом кількох наступних років у Лабораторії на широкій емпіричній базі було проведено ґрунтовні дослідження діяльності громадських формувань із профілактики правопорушень (А. П. Закалюк, О. О. Ковалкін), проблем запобігання злочинності неповнолітніх (С. А. Тарарухін, В. Ф. Трегубов, В. П. Сахно), реци­дивної злочинності (А. М. Носенко, В. І. Попов, В. Л. Пасічник), грабежів, розбоїв, інших майнових злочинів (В. О. Кузнецов, Б. І. Бараненко, В. І. Грачов), сімейно-побутових злочинів (С. В. Трофімов, М. С. Хруппа, В. В. Петров), дармоїдства (А. П. Закалюк, В. І. Женунтій), бродяжництва (В. І. Грачов) та ін. Після кожного дослідження до МВС України спрямовувалися ґрунтовні аналітичні матеріали, пропозиції, рекомендації. Ряд із них стали предметом розгляду та вжиття конкретних заходів вищими керівними органами УРСР. За матеріалами досліджень

65