Глава 2

Історія розвитку кримінологічної науки в Україні

наукову галузь. Разом із тим, необхідно визнати, що у становленні української кримінології є ще ряд серйозних проблем та пере­шкод, які гальмують процес її подальшого розвитку та удоскона­лення. Серед останніх слід назвати такі:

• збільшення кількості кримінологічних досліджень не завжди супроводжується підвищенням їхньої якості, передусім у досяг­ненні результатів на рівні сучасних вимог до науки та потреб прак­тики;

• тематика досліджень не охоплює всіх необхідних напрямів та тем, залишаються поза увагою або поверхово вивчаються деякі гострі проблеми практики протидії злочинності, особливо вияв­лення та усунення її причин та умов, запобігання їхньому впливу; загалом є недостатньо критичною спрямованість кримінологічно­го аналізу практики боротьби зі злочинністю,

— залишаються обмеженими інформаційне забезпечення досліджень та можливості кримінологів щодо отримання необхідної статистичної інформації, використання інформаційних технологій;

• методологія та методичне забезпечення досліджень розвива­ється повільно, як правило, формується за багаторічними стандар­тами, що відстають від сучасних досягнень науки;

• мало розробляється фундаментальних теоретичних проблем, нерідко ще використовуються застарілі положення та визначення без їх сучасного творчого осмислення; теоретичні прогалини та не­достатнє пізнання основ кримінології мають місце навіть у дисер­таціях, у тому числі докторських; разом із тим деякі пропоновані «новели» в теорії кримінології не мають необхідного наукового обґрунтування;

• написання значної кількості підручників, курсів лекцій, на­вчальних посібників з кримінології проводиться за стандартною, застарілою схемою, іноді фахівцями, які не мають достатньої під­готовки для кваліфікованої роботи такого роду, частина цих публікацій не вирізняється творчою самобутністю та переконли­вою доведеністю потреби їх видання;

— поширився прихований та відвертий плагіат, особливо у дисертаціях та публікаціях, що мають бути подані до захисту дисертацій; у проведенні наукової атестації допускаються непо­ одинокі факти легковажного, невимогливого ставлення до дисер-

86

тацій, передусім в оцінці їхнього теоретичного змісту, новизни, внеску в розроблення наукових проблем, мають місце порушення норм етики та моралі, що позначається на зниженні загального професійного рівня кримінологів, у тому числі й тих, які отрима­ли наукові ступені;

• недостатнім та не завжди методологічно виправданим є взаємозв'язок з іншими науками, при цьому інколи допускається «розмивання» предмета кримінологічного дослідження, останнім охоплюються питання, що є специфічними для предмета інших наук, а запозичені у такий спосіб гіпотези замість їхньої ґрунтов­ної перевірки, в тому числі емпіричним шляхом, подаються як завершені висновки;

• недостатньо реалізуються положення та рекомендації Кон­цепції розвитку кримінологічної науки в Україні на початку XXI ст., ці питання рідко ставляться на обговорення кримінологів: як на­уковців, так і практиків, низка цих положень підлягає оновленню;

• мало, навіть за обмежених інформаційних та фінансових можливостей, розвивається міжнародна співпраця, передусім з європейськими кримінологічними центрами та кримінологами країн СНД, насамперед Росії;

• не приділяється увага науково-методичному та організа­ційному забезпеченню розвитку кримінологічної практики, більшість науковців у галузі кримінології традиційно обмежують свою увагу сферою науки та викладанням навчального курсу;

• як і за радянських часів, з боку органів державної влади, навіть найвищих, реально не звертається увага на кримінологічні дослідження, ігноруються потреби залучення кримінологів до розроблення державних документів із соціально-економічних, політичних, інших важливих суспільних проблем, а також зако­нопроектів; не відпрацьовані на державному рівні нормативний порядок та практичний механізм реалізації та запровадження у практику кримінологічних, як і будь-яких інших наукових роз­роблень;

• не використовується розвиток та можливості кримінологічної науки для формування і визначення державної політики у сфері за­побігання та протидії злочинності, а також політики і практики державно-правової розбудови української держави в цілому.

87