logo search
Zakalyuk_A_P_Kurs_suchasnoyi_kriminologiyi_Kn_1

Глава 3

Методологія і методи кримінологічної науки

дичні положення, принципи, прийоми), опрацьовані власне цією

наукою. Довгий час існувала думка, що кримінологія не має влас­них методів пізнання. Тому було під сумнівом її виділення як окремої самодостатньої науки. Однак з часом, через поглиблення теоретичних знань, зокрема усвідомлення того, що метод — це не частка наукової методики, а її теоретична підвалина, складова час­тина та результат розвитку теорії науки, наведені вище тверджен­ня втратили сенс. Будь-яка з теорій кримінології не лише містить комплекс концептуальних ідей щодо теоретичного розуміння того чи іншого її предмета (злочинність або її детермінація, обумовлю­ючий комплекс, система запобігання злочинним проявам), а й визначає тим самим методологію, методичні напрями та принципи їхнього пізнання, подальшого розвитку теоретичного й емпірично­го знання про них. Якщо, наприклад, теорія особи злочинця з'ясо­вує природу, походження та зміст останньої як тісного та складно­го поєднання соціальних, соціально-психологічних, особистісно-психологічних, біологічних, у тому числі психофізіологічних та певною мірою генетичних чинників, то тим самим вона окреслює шлях та відповідні методи пізнання цієї особи. Або, якщо теорія запобігання злочинності свідчить про необхідність спрямування запобіжного впливу щодо конкретних обставин, явищ, проявів, процесів, які виконують роль причин та умов чи інших детер­мінантів злочинного вчинку, то тим самим формується методич­ний кримінологічний принцип відповідності, наразі відповідності запобіжного заходу кримінологічному чиннику.

Отже, будь-яка невизначеність стосовно власних методів пізнан­ня кримінологічних проблем, яка справді існує, пояснюється не відсутністю таких методів, а їх неповною недостатньою опрацьо-ваністю, насамперед на теоретичному рівні, на удосконалення якої повинна спрямовуватися увага сучасної української кримінології.