Глава 4

Теорія злочинності

Із наведених показників видно, що рівень та інтенсивність зло­чинності в Україні до 1996 р. невпинно зростали і у 1995 p., порівняно з 1992 p., збільшилися відповідно на 33,6 та 36,7 %. Архівні статистичні дані свідчать, що зростання злочинності в СРСР, до складу якого входила УРСР, відзначалося, починаючи з 1966 p., задовго до перебудови і здобуття Україною державного суверенітету, тобто прямо не пов'язане з цими суспільно-політич­ними подіями. Щодо скорочення злочинності у попередньому періоді (1962-1965) не можна погодитися з припущенням, що во­но було штучним та результатом укриття злочинів від реєстрації¹. Більш об'єктивне пояснення скорочення злочинності у цей період пов'язане із суттєвим звуженням сфери дії нового кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік у 1957-1962 pp.² та головним чином з інтенсивним використанням у цей період громадських форм (товариські суди, народні дружини, поруки трудового колективу тощо) з метою запобігання злочинним про­явам і заміни кримінальної відповідальності за злочини невеликої суспільної небезпечності заходами громадського впливу.

¹ Бандурка А. М., Давыдеико Л. М. Зазнач, праця. — С 19.

² Лупеев В. В. Тенденции преступности в СССР // Укрепление законности и борьба с пре­ ступностью в условиях формирования правового государства. — М., 1990. — С. 22-23.

Разом із тим зростання злочинності в Україні у 1992-1995 pp. відбувалося більшими темпами, ніж у 1988, 1990-1991 pp., що ста­ло результатом деструктивних процесів та погіршення криміноген­ної ситуації у роки суверенної України. Зростання злочинності різко припинилося у 1996 p., з якого почалося і продовжувалося до 2003 р. її поступове скорочення. Останнє ніяк не обумовлювалося кримінологічною обстановкою в країні, яка продовжувала заго­стрюватися. Пояснення цьому «українському феномену» не могли дати тодішні керівники правоохоронних органів країни, не повною мірою воно з'ясовано й на сьогодні. На нього значно впливає аналіз практики реагування на заяви та повідомлення про злочин, які надійшли до ОВС та зареєстровані на підставі статей 97, 430 КПК України. Питома вага порушених по них кримінальних справ до 1996 р. стабільно становила близько 30-35 %, а рішень про відмов­лення у порушенні справи не перевищувала 50 %. Після 1996 р. ці показники почали змінюватися: перший — скорочуватися, другий — зростати. У 2001 р. вони вже становили відповідно 26,9 та 54,7 %, у 2002 р. - 24,7 та 57,2 %. У 2003 р. ця тенденція була пере­рвана (про що докладніше нижче): перший показник зріс до 26,5 %, другий — скоротився до 54,7 %. Але вже у 2004 р. вона знову поно­вилася, до того більш виразно: показник порушених кримінальних справ знизився до 22,1 %, а показник рішень про відмовлення у їхньому порушенні зріс до 59,3 %. Ця тенденція збереглася і в 2005 p., коли показник порушених кримінальних справ знизився до 20 %, а показник відмовлення у їхньому порушенні досяг понад 60 % (в окремих областях 80 % і більше). За оперативними даними у 2006 р. значення першого показника знизилося до 15-16 %.

Гадаємо, зрозуміло, коли заводять кримінальну справу і відповідно реєструють злочини лише по одній з чотирьох — п'яти офіційно зареєстрованих заяв про їх вчинення, відкривається ши­рока можливість для маніпулювання показниками реальної зло­чинності, зокрема демонстрування її скорочення. До цього можна лише додати, що у 1996 р. закінчувався перший період президент­ства Л. Д. Кучми, з показниками якого, у тому числі показниками злочинності, він йшов на чергові вибори Президента України.

Далі щодо показників злочинності за 2003 р. Слід нагадати, що в цьому році МВС України очолив М. В. Білоконь. З його прихо-

172

173