logo search
Zakalyuk_A_P_Kurs_suchasnoyi_kriminologiyi_Kn_1

Глава 8

Теорія запобігання злочинності

боди інших людей». Виникають насамперед питання щодо кола, обсягу прав і свобод інших людей, які не можуть бути порушені. Очевидно, згідно з принципом рівності прав усіх людей (ст. 21) об­сяг прав і свобод інших людей, які не можуть бути порушені для гарантування вільного розвитку особистості певної людини, є той самий, який визначений у Розділі II Конституції України. Тобто у разі порушення особою конституційних прав і свобод людини і гро­мадянина, у тому числі на вільний розвиток їхньої особистості, на життя, повагу до гідності, свободу та особисту недоторканність, недоторканність житла, невтручання в особисте сімейне життя, на право власності, включаючи право власності на землю тощо, вільний розвиток особистості особи порушника може бути обме­жений. При цьому слід зазначити, що всі гарантовані Консти­туцією України права і свободи людини і громадянина взяті під охорону Кримінальним кодексом України, про що прямо зазначе­но у ст. 1 Кодексу. Таким чином, порушення цих прав є одночасно злочином, передбаченим Кримінальним кодексом України, вклю­чаючи підготовку до злочину, і законною підставою обмеження вільного розвитку людини в контексті ст. 23 Конституції України. По-третє, принципово важливим для визначення підстав мож­ливого обмеження права людини на вільний розвиток у контексті ст. 23 Конституції України є з'ясування характеру передбаченого у ній порушення прав і свобод інших людей, яке може розглядатися як така підстава. Вище вже висловлено міркування щодо кола прав і свобод інших людей, які не можуть порушуватися під загро­зою застосування обмеження права на вільний розвиток особис­тості порушника. Тепер потрібно визначитися щодо форми такого порушення, за наявності якої для порушника настають небажані наслідки у вигляді обмеження його права на вільний розвиток осо­бистості. Як зазначено у Кримінальному кодексі України (ст. 1) для здійснення свого завдання, у тому числі щодо охорони прав і свобод людини і громадянина, Кодекс визначає, які суспільно не­безпечні діяння є злочинами. Так само ставиться до визначення форми адміністративно-караних правопорушень, у тому числі по­рушень прав і свобод людини і громадянина, Кодекс України про адміністративні правопорушення, який передбачає відпові­дальність також за конкретні діяння.

338

Таким чином, підставою обмеження права людини на вільний розвиток своєї особистості у контексті ст. 23 Конституції України мають бути визнані діяльнісні порушення прав і свобод інших лю­дей. Інакше кажучи, про наявність їхнього порушення можуть свідчити тільки діяльнісні прояви особи у вигляді конкретних вчинків, діяльності, а у разі кваліфікації порушення як злочину — також і бездіяльність як форма діяння, яким порушуються права і свободи інших людей.

До речі, Кодекс України про адміністративні правопорушення як одне зі своїх завдань окремою нормою (ст. 6) передбачає запобіган­ня адміністративним правопорушенням, а також суб'єктів і їх функції щодо його здійснення та застосування адміністративних стягнень з метою запобігання вчиненню нових правопорушень.

Відомо, що виникненню і формуванню криміногенної орієн­тації та кримінальної мотивації і мотиву вчинення конкретного злочину нерідко передує (або супроводжує) вчинення анти-суспільних діянь, які Кодексом про адміністративні правопору­шення кваліфіковані як адміністративні правопорушення. Через це запобігання адміністративному правопорушенню опосередко­вано виконує також функцію запобігання злочину, який може бути вчинений після адміністративного правопорушення. Хоча Кримінальний кодекс 2001 р. відмовився від адміністративної преюдиції і містить склади злочинів, які мають лише самостійні ознаки і не є повторенням адміністративного правопорушення, у реальному житті вчинення останнього нерідко є свідченням зростання суспільної небезпечності особи і її діяння, що з певною мірою ймовірності може «перерости» у злочинний прояв.

Наведені міркування щодо ст. 23 Конституції України як право­вої підстави здійснення діяльності щодо індивідуального запобігання злочинам дають змогу зробити такі висновки:

  1. Конституція України (ст. 23) передбачає можливість обме­ження права на вільний розвиток особистості.

  2. Підставою цього обмеження може бути лише порушення прав і свобод інших людей.

  3. Порушення прав і свобод інших людей повинно бути діяль-нісним, тобто мати форму вчинку, діяльності, які оцінюються як протиправна поведінка.

339