logo search
Zakalyuk_A_P_Kurs_suchasnoyi_kriminologiyi_Kn_1

Глава 8

Теорія запобігання злочинності

побігання злочинності. В Україні, з огляду на неповноту законо­давчого регулювання, низьке становище організації та здійснення запобіжної діяльності, відсутність у ній багатьох забезпечуючих та виконавчих заходів та засобів, фактично немає підстав називати її системою. Тому далі суб'єкти цієї діяльності віднесено до таких, не стільки враховуючи реальне системне виконання ними за­побіжних функцій, а з огляду на те, як вони визначені у правових актах у сучасній Україні.

1. До суб'єктів, які керують діяльністю щодо запобігання злочинності, організують та координують її, належать:

1.1. Верховна Рада України, її комітети та народні депутати. Верховна Рада України визначає засади внутрішньої політики, серед яких має визначати засади в галузі політики протидії злочин­ності (нині часто не досить підставно іменується кримінальною політикою), у тому числі запобігання їй, включаючи його загально-соціальний та спеціально-кримінологічний напрями. Компетенція та повноваження Верховної Ради України дають їй можливість всебічно визначати політику запобігання злочинності, створювати для реалізації останньої відповідне законодавство, здійснювати парламентський контроль за його дотриманням. Є підстави ствер­джувати, що ці повноваження Верховна Рада України майже не ви­користовує. Політика щодо запобігання злочинності, як і загалом протидії їй, не визначена. Низка законодавчих актів у цій галузі не прийняті, передусім Закон України «Про запобігання злочинам (або злочинності)». Тривалий час чекають своєї черги для розгляду низка інших законопроектів, норми яких мають важливе запобіжне значення. Не пригадується, щоб проводилися парламентські слухання безпосередньо з цього питання. Верховна Рада України обмежується загальною інформацією з нього при заслуханні загальних або спеціальних звітів керівників Генеральної прокура­тури, МВС, Служби безпеки, інших правоохоронних органів. Комітети Верховної Ради України, передусім профільні: правової політики, законодавчого забезпечення діяльності правоохоронних органів, по боротьбі з організованою злочинністю і корупцією, здебільшого обмежуються законопроектного функцією, участю в роботі слідчих та спеціальних комісій, реагуванням на окремі фак­ти. Контрольна діяльність Комітетів у цій галузі малопомітна.

348

1.2. Президент України як гарант додержання Конституції, прав і свобод людини і громадянина повинен всіляко дбати про забезпечення їх додержання і захисту, у тому числі засобами запобігання злочинності. Певною мірою ці повноваження викону­валися. Президент України затверджував Комплексну програму боротьби зі злочинністю на 1999-2001 pp., де чільне місце відводи­лося програмуванню діяльності щодо запобігання їй. Указом Президента України від 07.12.2000 р. затверджена спеціалізована Комплексна програма профілактики злочинності на 2001-2005 pp. Затверджувалися й інші концептуальні та програмні документи з питань протидії окремим проявам злочинності, зокрема корупції. Президент України у 1995-2004 pp. та за нинішньої каденції часто видавав укази, в яких безпосередньо або через доручення Уряду передбачалося розроблення та вжиття заходів, прямо або опосеред­ковано спрямованих на запобігання злочинності. Загалом, прези­дентських актів зазначеної тематики не бракує. Проте суттєвим недоліком був і є явно недостатній контроль за виконанням указів та розпоряджень Президента, відсутність належної відповідаль­ності тих, хто допускає їх невиконання, передусім голів обласних, міських і районних державних адміністрацій. На багатьох тери­торіях запобігання злочинності не організовано, фактично не здійснюється як постійна система.

З 1993 до 2005 pp. при Президентові України діяв Коорди­наційний Комітет по боротьбі з корупцією та організованою зло­чинністю, який стосовно названих небезпечних діянь повинен був координувати діяльність державних органів щодо організації їх запобігання. У перші 10 років існування Комітет виявляв актив­ність, у тому числі в означеному напрямі, але згодом, по суті, припинив свою діяльність, часто вона виходила за межі консти­туційних повноважень Президента. У 2005 р. Комітет було лікві­довано, а його повноваження фактично покладено на Раду національної безпеки і оборони при Президентові України. Зако­ном України «Про основи національної безпеки України» від 19.06.2003 р. до загроз національної безпеки віднесені поширення корупції у державному апараті та прояви організованої злочинної діяльності (ст. 7). Проте у напрямі організації та координації діяльності щодо запобігання зазначеним проявом Рада протягом 2005-2006 pp. практично себе не проявила.

349