Глава 2

Історія розвитку кримінологічної науки в Україні

кримінальні покарання, зокрема у відстоюванні розуміння соціальної ролі покарання та його суспільної підставності. Щодо сутності кримінального покарання О. Ф. Кістяківський підкрес­лював пріоритетність його виховної ролі, яка має розвиватися за­ради «самозбереження суспільства». У кожному правопорушнику він вбачав, перш за все, людину, здебільшого жертву несправедли­вого суспільного буття, яку слід виправляти застосуванням «відновлюючих» доцільних заходів. Особливе місце у працях О. Ф. Кістяківського, передусім у монографії «Молодые преступ­ники и учреждения по их исправлению с обзором российских учреждений» (1878), відводилося проблемі виправлення малоліт­ніх злочинців. Для них він заперечував засто­сування тюремного ув'язнення та рекоменду­вав виправно-виховні установи: притулки, землеробно-виховні колонії, одну з яких сам організував у селі Рубіжному під Києвом.

О. Ф. Кістяківський

Кримінологічне значення праць О. Ф. Кі­стяківського полягає у тому, що, привертаю­чи увагу до проблем суспільної обумовле­ності злочинів, він не лише розширював сферу інтересів кримінального права у бік його соціологічного розуміння та криміно­логічної складової, а й вказував напрями розкриття останньої у царині суспільних відносин та соціальної детермінації.

Ідеї, значущі для формування криміно­логічних наукових поглядів та їх методологічних засад, пізніше роз­вивав українській правознавець Б. О. Кістяківський (1868-1920) — старший син О. Ф. Кістяківського. У докторській дисертації за кни­гою «Соціальні науки і право. Нариси з методології соціальних наук та загальної теорії права» (1916) він доводив ідею соціальної обумовленості права, а в подальших працях — і дій людини, регуль­ованих правом та зумовлених багато в чому рівнем суспільної культури. Множинність причин, що обумовлюють право та регуль­овані ним відносини і вчинки, вважав він, вимагає різних методів їхнього наукового дослідження, в тому числі соціологічних, психо­логічних і навіть телеологічних, оскільки поведінські прояви — це творча активність особистості. Таким чином, поведінка людини,

включаючи суспільно неприйнятну, не є лише ззовні обумовленою та наперед визначеною, а як продукт творчої активності особис­тості може бути корегованою, їй можна запобігти позитивним впливом на цю особистість. Вчений був прихильником теорії пра­вової держави, завданнями якої вважав досягнення загального блага і справедливості, гарантування кожній людині права на гідне існування.

Ще далі у розвитку кримінологічної складової кримінального права просунувся відомий український науковець та державний діяч М. П. Чубинський (1817 — рік смерті невідомий). У ряді його праць із кримінальної політики (нариси з цього предмета видані у Харкові, 1905) чільне місце займала суто кримінологічна тематика. Він твердо виступав за необхідність вивчення причин злочинного діяння, суспільних витоків злочинності, її зв'язку з суспільним середовищем, розуміння соціальних завдань кримінального пока­рання як засобу перевиховання засудженого. Йому належить, очевидно, першому з українських фахівців, твердження, що осно­вою протидії злочинності є запобігання злочинам (Курс уголовной политики. — Ярославль, 1895). Свої ідеї М. П. Чубинський намага­вся реалізувати у державній політиці, зокрема перебуваючи 1918 р. на посаді Міністра юстиції в українському уряді гетьмана П. П. Ско­ропадського. Із захопленням влади в Україні більшовиками він, як і багато інших видних діячів, емігрував за кордон. Там він деякий час займався науковою та правотворчою діяльністю, публікував статті.

М. П. Чубинський

Відомо, що у 1921 р. розробляв проект Кримінального закону у Королівстві сербів, хорватів та словенців. Відомостей про подальшу його діяльність знайти не вдалося. Слід відзначити, що ідеї таких прогре­сивних українських діячів, як М. П. Чу­бинський щодо усунення соціальної неспра­ведливості — головного чинника суспільних негараздів: злиденності, насильства, злочин­ності, певним чином знаходили втілення у деяких актах Української Народної Рес­публіки, у тому числі Директорії. Відомо, наприклад, що у Декларації Директорії УНР 1918 р. зазначалося, що наслідком гра-

48

49