Глава 9

Що заважало цьому? Адже ідея індивідуального прогнозування злочинного прояву висловлювалася ще А. Кетле в середині XIX ст.

По-перше, насторожене ставлення багатьох кримінологів до са­мої можливості передбачення індивідуальної поведінки особи, що складалося головним чином під впливом ідей «свободи волі» у по­ведінці особи, несумісних із передбаченням її діяльнісних проявів.

По-друге, ймовірний характер індивідуальних прогнозів, які ґрунтуються на інтегрованому висновку щодо дії та взаємодії дуже великої кількості чинників, точну тенденцію розвитку яких важко і майже неможливо передбачити. Правда, ймовірним є будь-який прогноз, навіть соціальний.

По-третє, тривала дискусійність щодо вибору і навіть до підхо­ду у визначенні основного методу індивідуального прогнозування. Більшу поширеність набули спроби застосування факторного методу, використання якого ускладнювалося великою кількістю детермінантів індивідуальної поведінки, неможливістю одночасно інтегрувати і однозначно визначити їх прояв, взаємодію та резуль­тат, через що факторний метод не сприяв опрацюванню приклад­ної методики.

Четверте — це мляве проникнення до кримінології кількісних методів, досягнень математичної статистики, без чого неможли­вий аналіз та прогноз дії численних чинників поведінки людини.

П'яте і головне — це цілком виправдане уявлення про винятко­ву складність наукового визначення чинників індивідуальної активності людини, особливо антисуспільної та злочинної, які мають різну природу, роль, детерміністичне значення, сучасні обмежені можливості пізнання. Дослідження проблеми ускладню­валося тим, що її вирішення тривалий час вбачалося у сфері про­никнення до психологічного механізму поведінки з його невизна­ченістю, обмеженими можливостями експериментальної пе­ревірки. Поки трималися ідеї обґрунтування прогнозу поведінки на підставі психологічних чинників, просування вперед не було.

За цих умов більшість фахівців кримінології періоду її віднов­лення в Радянському Союзі в 60-70-х роках XX ст., визнаючи ідею індивідуального прогнозування злочинної поведінки, обмежува­лися констатацією його принципової можливості. На початку 70-х років, у тому числі в Україні (С. А. Тарарухін), було запропонова-

402

Теорія управління діяльністю щодо запобігання та протидії злочинності...

но методологічні ідеї індивідуального прогнозування на підставі прогностичного моделювання зовнішніх показників поведінки та внутрішніх мотивів і установок або за належністю особи до певної соціальної групи тощо. На VI Міжнародному конгресі ООН з про­блем злочинності, що відбувся в 1970 р. у Мадриді, більшість кримінологів дійшла висновку про нагальність потреби індивіду­ального прогнозування вчинення злочину. В Радянському Союзі почали інтенсивніше досліджувати можливості та способи про­гнозування рецидиву з боку раніше засуджених (Ю. В. Солопанов, О. П. Іващенко, в Україні — А. Ф. Зелінський). Стосовно вказаної категорії осіб це було порівняно легше за наявності більшого обся­гу інформації у кримінальній справі, в тому числі такої, що підля­гала формалізації, а також через можливість спостереження за засудженим протягом тривалого часу. На кінець 70-х років сфор­мувалася тверда впевненість щодо можливості індивідуального прогнозування вчинення злочину і, разом із тим, про відносність, багатозначність, безперечну ймовірність такого прогнозу, винят­кову складність його методичного і практичного опрацювання і застосування.

На той час — друга половина 70-х років — до роботи з розроб­лення проблем індивідуального прогнозування злочинного про­яву залучився й автор Курсу. Передусім потрібно було визначити методологічні засади індивідуального прогнозування. В основу їхнього розуміння було покладено діалектичну теорію розвитку, що передбачає принципову можливість пізнання індивідуального розвитку за детерміністичними та іншими зв'язками за принци­пом, згідно з яким у будь-якому сучасному є залишки минулого і за­родки майбутнього. Зрозуміло, що складна сутність людини, різні за природою її компоненти, що індивідуально виявляються винят­ково у її функціях та поведінці, обумовлюють складність та спе­цифіку методології їхнього пізнання і прогнозування, утруднюють його практичне здійснення, але не перетворюють на неможливе.

Методологія прогнозування індивідуального злочинного про­яву виявляється передусім у його принципах, основних прийомах і методах. Насамперед, потрібно виділити принцип системності. Він означає, що наукове передбачення цього різновиду індивіду­альної поведінки є ланкою цілісної системи прогнозування люди-

403