Глава 9

Теорія управління діяльністю щодо запобігання та протидії злочинності...

До кримінологічних засобів на цій стадії слід віднести:

1. Кримінологічні обґрунтування державної політики щодо

запобігання та протидії злочинності, які, на нашу думку, мають

містити:

• кримінологічні висновки для формування політичної оцінки кримінологічної ситуації, стану та тенденцій зміни поширеності та суспільної небезпечності злочинності, ефективності зусиль держа­ви в особі органів державної влади, а також громадянських інсти­туцій у сфері забезпечення запобігання та протидії злочинності;

• кримінологічні рекомендації стосовно визначення держав­них пріоритетів у зазначеній сфері, політичної мети та основних завдань щодо поліпшення кримінологічної ситуації, вибору стра­тегії їхньої реалізації. Залежно від форми визначення вказаного різновиду державної політики та рівня її офіційного схвалення, у ній можуть бути й інші диференційовані напрями, структурні ча­стини. Очевидно, кожна з них потребуватиме кримінологічного обґрунтування. У зв'язку з останньою обставиною іноді пропо­нується розроблення та схвалення окремо кримінологічної політики або її складової — кримінальної політики, яка часто спрощено розглядається лише як політика призначення покарань. З цією пропозицією не можна погодитися. У сфері протидії зло­чинності тісно пов'язані та багато в чому взаємозалежні проблеми правильного розуміння сутності і природи злочинності, реагуван­ня на неї, застосування кримінальної відповідальності та покаран­ня, перевиховання та ресоціалізації осіб, до яких воно застосоване, запобігання злочинним проявам, забезпечення безпеки від зло­чинності, захисту прав і свобод людини і громадянина від кримі­нальних посягань, відшкодування шкоди від них, захисту і допо­моги потерпілим взагалі та ін. Не всі зазначені проблеми є чисто кримінологічними. Певною, іноді значною, мірою вони належать до кримінально-правових, кримінально-процесуальних, криміна­льно-виконавчих. Разом із тим, очевидно, що вони тією чи іншою мірою потребують кримінологічного обґрунтування, яке щодо визначення державної політики стосовно кримінальної активності є кримінологічним засобом.

Зі спрямованістю цього різновиду державної політики на про­тидію кримінальній активності, очевидно, може бути пов'язана і

382

його чисто вживана назва — «кримінальна політика». Хоча більш точно його слід іменувати «державна політика стосовно запобіган­ня та протидії злочинності» або «антикримінальна політика».

Серйозною проблемою для України та одним із негативних на­слідків панівного донедавна режиму, як зазначалося, є відсутність офіційно визначеної антикримінальної державної політики. Минулий режим, очевидно, був незацікавлений у її виробленні, що спричинило б усунення ряду негараздів у практиці протидії злочинності, про які йшлося вище. Разом із тим, слід визнати, що відсутності уваги влади до опрацювання зазначеної політики сприяла й пасивність певного роду фахівців, у тому числі криміно­логів. Думається, вже давно слід було б розробити проект або ос­нови державної політики щодо запобігання та протидії злочин­ності та подати такий документ на розгляд вищих органів держав­ної влади України. Проте з ряду причин, пов'язаних зі складністю такої роботи, а можливо, щоб не бентежити владу невчасними пи­таннями, це не було зроблено. Влада, що прийшла на зміну режи­му Л. Д. Кучми, декларує демократичні, правові цінності, прагнен­ня захисту громадян від будь-якого порушення їхніх прав і свобод, у тому числі від злочинних посягань. За цих умов кримінологи мають виконати свою частину роботи з обґрунтування сучасної державної політики щодо запобігання і протидії злочинності та ініціювати її розроблення і схвалення. Тим самим буде вирішено багато проблемних питань, у тому числі визначена генеральна мета системи управління діяльністю щодо запобігання та протидії злочинності та самої цієї діяльності.

2. Кримінологічні обґрунтування стратегії системи управління діяльністю щодо запобігання та протидії злочинності та самою антикримінальною діяльністю. На відміну від державної політики, головним призначенням якої є проголошення мети як загальної (генеральної), стратегія конкретизує її через визначення найбільш доцільних та досконалих напрямів та методів її досягнення. Якщо політика визначає мету у вигляді сутнісного результату діяльності у його політичному значенні, то стратегія — це дороговказ до цьо­го результату, якого можна досягти лише через дотримання вказа­них нею напрямів і методів, кожен із яких є міні-метою на шляху до генеральної. Стратегія зазвичай визначається на трьох рівнях:

383