§ 1. Визначення поняття кримінології як науки, її співвідношення з іншими науками

Для будь-якого суспільства, включаючи сучасне українське суспільство, однією з найбільш актуальних і гострих є проблема злочинності, суспільної протидії їй. Коли йдеться про наявність якоїсь проблеми у суспільстві, це вказує на наявність невиріше-них питань стосовно певних суспільних явищ (подій, ситуацій), що не дають змогу адекватно розуміти останні, їх сутність, зако­номірності, а звідси — вишукувати та визначати засоби забезпе­чення їх суспільно бажаного вирішення. Якщо йдеться про суспільно бажане явище, проблема полягає у визначенні засобів забезпечення його функціонування, розвитку. Якщо ж це суспільно небажане явище, вирішення проблеми залежить від по­шуку, визначення і застосування засобів запобігання і протидії останньому.

Розв'язання будь-якої суспільної проблеми потребує, як прави­ло, вирішення різних за своєю природою і змістом складових її проблем. Серед них: соціально-економічні, політичні, правові, ор­ганізаційно-управлінські, соціокультурні та ін. Перша частина цих проблем за методами і засобами розв'язання є прикладними, які вирішуються через практичну діяльність. Друга частина — наукові проблеми, вирішення яких потребує застосування наукових методів або, ширше, наукового забезпечення.

Все наведене стосується проблеми злочинності та суспільної протидії їй. Оскільки злочинність — це безперечно суспільно неба­жаний, соціально неприйнятний і, в цьому розумінні, антисуспіль-

12

ний феномен, що суперечить інтересам суспільства, проблема по­лягає у пошуку, визначенні і застосуванні засобів запобігання та протидії йому, скорочення суспільної шкоди від нього. Вирішення цих проблемних завдань забезпечується у двох напрямах. Пер­ший — це практична діяльність державних органів, передусім пра­воохоронних та судових, щодо запобігання та протидії злочин­ності і її проявам. У широкому розумінні — це завдання всього суспільства. Водночас це й спеціальна правоохоронна діяльність стосовно викриття та розслідування злочинних проявів, притяг­нення до кримінальної відповідальності осіб, обвинувачених у їх вчиненні, визначення вини останніх та застосування судом до них передбаченого кримінальним законом покарання за вчинені зло­чини, а після цього їх утримання в установах виконання покаран­ня, забезпечення перевиховання та ресоціалізації. Через цю діяльність забезпечується загальна превенція злочинності, вико­нання запобіжної функції покарання.

Другий напрям — це наукове забезпечення вирішення згаданих практичних проблем. Воно потребує, насамперед, теоретичного осмислення та наукового обґрунтування методологічних засад діяльності щодо запобігання та протидії злочинності. Останнє ж вимагає визначення: 1) природи злочинності; 2) її походження та детермінації; 3) з'ясування причин і умов вчинення злочинів; 4) місця і ролі у цьому механізмі особи того, хто вчинив злочин, або, як прийнято називати, особи злочинця; 5) теоретичних основ системи запобігання та протидії злочинності, передусім усунення або скорочення дії її детермінантів. Перед наукою стоїть також завдання опрацювати та надати рекомендації щодо удосконалення відповідної практичної діяльності.

Завдання наукового забезпечення вирішення проблем за­побігання та протидії злочинності реалізується комплексом наук, насамперед наук кримінально-правового циклу. Центральне місце у цьому циклі займає наука кримінального права. Звідси й назва всього циклу. Завданням кримінального права є теоретичне роз­роблення вчення про кримінальний закон, проблем кримінальної відповідальності, окремих інститутів кримінального права, до яких належать злочин, форми вини, співучасть, види та стадії злочину, особа, яка підлягає кримінальній відповідальності (суб'єкт злочи-

13