Глава 2

Історія розвитку кримінологічної науки в Україні

нов. Вище наводилися статутна мета та напрями досліджень Одеського кабінету. Багато спільного з ним мав Київський кабінет. У Положенні про останній вказувалося, що він проводить дослідження «з виявлення причин, що породжують та сприяють розвитку злочинності або окремих злочинів, а також зі всебічного вивчення особистості окремих правопорушників як з соціально-економічної, так і з загальнобіологічної точок зору». Відповідно, структура Київського кабінету мала 3 секції: соціологічну, загаль-нобіологічну і пенітенціарну. Згідно з напрямами діяльності секцій формувалася тематика та методи досліджень, визначалося коло результатів розроблень.

Аналогічні Одеському та Київському кабінетам завдання мав Харківський кабінет з вивчення причин злочинності та особи зло­чинця. Він також складався з 3 секцій: пенітенціарної, криміналь­ної та соціально-економічної, які відрізнялися не стільки метода­ми, скільки предметом дослідження. У тематиці переважали соціо­логічний та профілактико-пенітенціарний напрями.

Широкий спектр досліджень визначав наступну (четверту) ха­рактерну відмінність українських кримінологічних установ того періоду. Вона проявилася передусім у різнопрофільному складі дослідників. Поряд із вченими в галузі кримінального права, кримінальної політики і процесу тут працювали фахівці з судової статистики, пенітенціарії, а також соціологи, психологи, педагоги, антропологи, психіатри, невропатологи, психофізіологи тощо. По­ряд та разом із вченими дослідження вели практикуючі фахівці, передусім із слідчих, судових, пенітенціарних, лікувальних уста­нов, закладів соціальної допомоги і реабілітації, розумової та іншої корекції. Безумовно, це створювало умови для багатогранного, всебічного дослідження проблеми, використання знань фахівців різних галузей, передусім вивчення людини. Разом із тим, є підстави вважати, що головні ідеї, концепції, гіпотези досліджень визначалися в руслі кримінологічних завдань, фахівцями пере­дусім наук кримінально-правового циклу. Саме вони були «облич­чям» названих установ. Вже було названо групу відомих учених, які працювали в Одеському кабінеті. У Київських криміно­логічних установах у дослідженнях брали участь відомі вчені: про­фесори В. М. Гаккебуш, В. І. Фаворський, Н. П. Паше-Озерський,

54

М. А. Чельцов-Бебутов, С. М. Самойленко, І. А. Залкінд, С. І. Ти-хенко, В. А. Зіверт. У Харківському кабінеті працювали або спів­працювали з ним відомі криміналісти: Г. І. Волков, В. А. Внуков, М. М. Гродзинський, С. П. Штерман, В. С Трахтеров та ін.

На період роботи у Харківському кабінеті припадає час напи­сання фундаментальних праць відомого в галузі кримінального права професора Г. І. Волкова (1892-1939). У своїх працях він роз­робляв ряд проблем суто кримінологічного змісту: про природу і детермінацію злочину, соціальну небезпеку останнього та особи, яка його вчиняє, механізм злочинної поведінки, можливість її про­гнозування тощо. В одній із перших монографій «Уголовное право и рефлексология» (Харків, 1928) він виявив себе прихильником поширеного тоді рефлексологічного пояснення механізму по­ведінки, а також використання висновків про злочинну поведінку, отриманих методом рефлексології. Він виступив рішучим против­ником психологічного методу, як суб'єктивного, емпірично не підтвердженого, та запропонував виключити з кримінального пра­ва (і з кримінології) психологічні категорії. Г. І. Волков дав цікаве трактування співвідношення соціальних та індивідуально-біоло­гічних детермінантів в обумовленні злочинної поведінки: «Вся сукупність зовнішніх подразників, що ґрунтується на соціально-економічній основі, надходить до організму суб'єкта у вигляді механічних подразників, які визначають поведінку; спрямованість цієї поведінки визначається соціальною природою подразників, механізм же виникнення соціального збудника діє за законом рефлексології... залежно від дії своїх законів, фізіологічний процес дає різні кути зламу соціального середовища»¹. Г. Волкову нале­жать розкриття соціальної сутності теорії «небезпечного стану», критика використання теорії факторів для пояснення складного процесу детермінації, що є актуальним і для сучасної кримінології, а також пропозиції щодо прогнозування на підставі прийомів рефлексології злочинної поведінки.

Після переїзду у 1931 р. до Москви Г. І. Волков опублікував працю «Уголовная политика эпохи промышленного капитализма» (1932), в якій показував значення, за його висловом, соціолого-кримінально-правових, а фактично кримінологічних, знань для

¹ Волков Г. И. Уголовное право и рефлексология. — Харьков, 1928. — С. 66-67.

55