Глава 2

Історія розвитку кримінологічної науки в Україні

неповнолітніх, які не лише розглядали справи про злочини осіб у віці до 17 років, але й вели облік та аналіз правопорушень осіб цієї вікової категорії, вживали запобіжно-виховні заходи.

Потреба більш глибокого дослідження проблем злочинності, її детермінації та запобігання була реалізована шляхом створення спеціальних наукових кримінологічних установ. Спроба створи­ти таку установу було ще весною 1921 p., коли Нарком'юст УРСР розробив проект декрету Раднаркому щодо утворення Інституту кримінальної антропології і психології. У проекті передбачалося, що Інститут створюється з метою боротьби зі злочинністю, зокре­ма для всебічного вивчення питань, пов'язаних з її виникненням, а також для розроблення профілактичних заходів стосовно мораль­ного оздоровлення злочинних елементів та запобігання можли­вості проявам злочинності загалом. У структурі Інституту перед­бачалися теоретичний і профілактичний відділи, а у складі першо­го — три секції: соціологічна, антропологічна, психологічна і дві підсекції щодо дитячої злочинності і проституції. Проте з невідо­мих причин Інститут не був створений. Дослідники, які вивчали це питання (Ф. Г. Тарасенко, 1967; А. М. Чепульченко, 1973; О. В. Філонов), не змогли знайти пояснення цьому факту в архівних матеріалах.

Натомість в Україні, як і в Росії, для вивчення злочинності, що розросталася, почали створювати відомчі та позавідомчі криміно­логічні установи. Однією з перших було створено у 1924 р. юридичну клініку при юридичному факультеті Київського інсти­туту народного господарства, яка головною метою мала залучення студентів до соціологічного вивчення злочинності та ознайомлен­ня їх з методикою розслідування. Незважаючи на відсутність асиг­нувань та штатних посад, у клініці, особливо у 1926-1928 pp., під керівництвом професорів І. А. Малиновського, М. А. Чельцова-Бебутова (завідувач клінікою), за участю асистента, а пізніше відо­мого професора С І. Тихенка, було проведено ряд досліджень що­до вивчення злочинця та злочинності, особливостей професійних злочинців, застосування асоціативного методу тощо.

Водночас у 1924 р. в Одесі, з ініціативи працівників виправно-трудової інспекції губвиконкому та вчених юридичного факульте­ту Одеського Інституту народного господарства був створений

52

Всеукраїнський кабінет із вивчення особи злочинця і злочинності. Кабінет перебував у віданні НКВС УРСР, його очолювала профе­сор юридичного факультету Є. П. Френкель, активну участь у роботі комітету брали Е. Я. Неміровський, майбутній професор М. Д. Шаргородський, а також М. І. Воєвода, А. М. Халецький. Головною метою цього закладу було сприяння виправно-трудовим установам у правильному застосуванні методів виправно-трудово­го впливу, а також вивчення злочинності. В роботі Кабінету широко використовувалися соціологічні методи: анкетування засуджених, вивчення вироків, інших матеріалів ДОПРу (рос. — Дома принудительных работ), повторне обстеження після засто­сування виправно-виховних заходів. Зміст анкетних та інших матеріалів свідчить про те, що Кабінет в оцінці природи злочин­ності стояв на позиціях її соціальної детермінації, разом із тим враховував і біологічну складову точку зору (Е. Я. Неміровський, 1925; Є. П. Френкель, 1928 та ін.).

Одеський кабінет з 1927 р. діяв як Всеукраїнська установа. Його діяльність підтримувалася НКВС, іншими установами. Було визнано доцільним створити подібні кабінети в інших містах України. У 1928 р. їх створено в Києві та Харкові, планувалося та­кож у Полтаві, Житомирі, Вінниці. У ряді міст (Дніпропетровськ, Чернігів, Суми, Ахтирка) за ініціативи Кабінету діяли його «лан­ки» з вивчення особи злочинця.

У центрі уваги зазначених кримінологічних установ на той час стояли три основні проблеми: причини вчинення злочинів; роль і місце серед них особи злочинця, його індивідуальних, в тому числі біологічних властивостей; опрацювання з урахуванням резуль­татів розробки названих проблем стратегій та практичних реко­мендацій щодо перевиховання та ресоціалізації засуджених.

Третьою характерною ознакою розвитку кримінологічних досліджень в Україні цього періоду (до початку 30-х років) був широкий спектр їхнього проведення, що відображав різноманіття наукових гіпотез та можливість їхньої вільної, неупередженої перевірки.

Вільність та неупередженість тематики досліджень забезпечу­валися насамперед постановкою відповідних завдань перед назва­ними установами та визначенням згідно з цим структури цих уста-

53