Глава 2

Історія розвитку кримінологічної науки в Україні

П. П. Михайленко

необхідність повороту її у бік запобігання злочинам. На той час у центрі і на місцях з ініціативи партійних органів наполегливо порушувалося питання про необхідність залучення громадських організацій до цієї запобіжної діяльності, використання у ній громадського впливу. З результатами аналізу цієї діяльності та рекомендаціями щодо ЇЇ розвитку П. П. Михайленко у 1959 р. спочатку виступив із доповіддю на Всесо­юзній науково-практичній конференції у Москві, а згодом опублікував брошуру «Новые формы участия трудящихся в уп­равлении государством и укреплении социа­листического правопорядка» (1959). Фак­тично це була перша робота кримінологічного змісту, опублікова­на українським автором, до того ж у Москві, після початку 30-х років, і одна з перших у відновлюваній радянській криміно­логії загалом.

З 1960 р. П. П. Михайленко, працюючи заступником начальни­ка Київської вищої школи МВС із навчальної та наукової роботи, розгорнув у ній кримінологічні дослідження низки актуальних проблем. За їх результатами з'явилися публікації П. П. Михайлен-ка (у співавторстві з Й. А. Гельфандом) «Вопросы предупреждения преступлений органами милиции» (1963), а також «Предупрежде­ние преступлений — основа борьбы за искоренение преступлений» (1964), яка стала широко відома в країні і за кордоном¹. Далі сліду­вали колективні збірки матеріалів за результатами керованих ним досліджень щодо стану в Україні рецидивної злочинності (1965), правопорушень неповнолітніх (1965, 1967), пияцтва як джерела

¹ Слід рішуче виступити проти наведення вказаної роботи як прикладу та й загальної оцінки написання у той час кримінологічних праць нібито «під досить визначене ідео­логічне замовлення — вироблення необхідних заходів для ліквідації злочинності в СРСР» {Кабанов П. А. Зазнач, праця. — С. 6). Оціночні судження у разі їх недостовірності згідно з законодавством України не тягнуть судової відповідальності. Однак для суджень про «ідео­логічне замовлення» потрібно мати хоч якісь аргументи, принаймні знати тодішні обстави­ни. Як «ідеологічні замовлення» схарактеризовано у працях П. П. Михайленка, зрозуміло з його подальшої трагічної долі, визначеної комуністичними ідеологами.

62

злочинності (1966). На багато років щоденним посібником для прак­тичних працівників стала праця П. П. Михайленка (у співавторстві) «Опыт борьбы с преступностью в районе» (Київ, 1968).

Наприкінці 60-х — початку 70-х років ряд кримінологічних досліджень було розгорнуто у відділі кримінально-правових та кримінологічних проблем Інституту держави і права Академії на­ук УРСР. їх результатами стали колективні монографії «Попере­дження правопорушень неповнолітніх» (1967 p., відповідальний редактор М. М. Михеєнко), «Боротьба з правопорушеннями і зло­чинністю» (1969 p., відповідальний редактор І. П. Лановенко), «Кримінально-правова боротьба з хуліганством» (1971 p., відпо­відальний редактор Ф. А. Лопушанський), «Відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність» (1971 p., відпо­відальний редактор І. П. Лановенко). У 1963-1970 pp. автором Курсу у журналі «Радянське право» була опублікована серія на­укових статей (7) щодо ролі та ефективності громадського впливу у запобіганні правопорушенням, де наводилися результати аналізу діяльності у цьому напрямі громадських формувань, визначалися теоретичні засади її здійснення.

У першій половині 60-х років було прийнято кілька документів вищого партійного рівня Союзу та Української РСР, у яких вказу­валося на необхідність розширення наукового розроблення про­блем злочинності, її обумовлення, запобігання їй та (як тоді писа­лося) викорінення, поліпшення підготовки кадрів для діяльності у зазначених напрямах. У 1966 р. вийшов перший підручник з кримінології, підготовлений відновленим на той час (1963) Всесо­юзним інститутом з вивчення причин та розроблення заходів попередження злочинності. Було розроблено навчальну програму, у вузах юридичного профілю відновлено викладання з цієї дисципліни. Невдовзі у деяких вузах (Харківський юридичний інститут, нині — Національна юридична академія імені Ярослава Мудрого, Київська вища школа МВС, нині — Національний університет внутрішніх справ України, а через деякий час — в Одеській національній юридичній академії) створено спеціалізо­вані кафедри кримінології. Це сприяло розгортанню на кафедрах наукових кримінологічних досліджень, підготовці наукових кадрів. У 1971 р. у Москві було видано монографію доцента юри-

63