Глава 1

Поняття, предмет і система кримінології

ну), покарання та його види, підстави його призначення та інше, а також встановлення й аналіз юридичних ознак окремих складів злочинів і санкцій, що застосовуються за їх вчинення. До криміна­льно-правового циклу належать також науки кримінального про­цесу, криміналістики, судової експертизи, оперативно-розшукової діяльності, кримінально-виконавчого права.

Окреме місце серед останніх займає наука кримінологія, яка покликана спеціально розробляти проблеми запобігання злочин­ності. Термін «кримінологія» складається з двох слів: латинського crimen (злочин) та грецького logos (вчення, поняття) і буквально перекладається як «вчення про злочин». Цей термін у науковій термінології вперше був використаний італійським вченим Рафа-елом Гарофало, який у 1885 р. опублікував книгу «Кримінологія»¹. Нині до наукової сфери кримінології належить розробка загаль­них проблем протидії злочинності, що включає багатосторонній аналіз походження та природи останньої, причин і умов її існуван­ня та відтворення, поглиблене вивчення особи людей, які вчиня­ють злочини — «особи злочинця», обґрунтування та визначення, у тому числі на прикладному (рекомендаційному) рівні, напрямів, заходів та засобів запобігання злочинності, її окремих видів та конкретних злочинів.

Злочинність і окремі злочини є суспільними (вчиняються у суспільстві) і, разом з тим, стосовно злочинів — кримінально-пра­вовими поняттями. Чимало питань, що належать до сфери кримінології, передусім розуміння суспільного феномену злочин­ності, а також злочинних вчинків людини потребують теоретич­них та прикладних знань з правової, соціологічної, психологічної, педагогічної наук, та певною мірою, з наук біологічного напряму: психофізіології, генетики, психіатрії, сексології тощо. У зв'язку з цим ще в 60-ті роки XX ст. — в період відродження радянської кримінології — порушувалося проблемне питання про межі кримінологічних досліджень, а фактично про межі кримінології. Твердилося, що дослідження психологічних, а тим паче психіат­ричних, психофізіологічних та інших неправових питань, мають

залишатися за межами кримінології, а вона може лише використо­вувати здобутки цих наук. Також висловлювалася думка, яка має прихильників досі, що кримінологія внаслідок специфіки свого предмета не може обходитися без соціологічних, психологічних, психіатричних та інших «неправових» знань і тому має у межах своїх інтересів отримувати такі знання, в тому числі й через їх без­посереднє здобуття. Наведене означало, що кримінологічні дослідження мають охоплювати частину питань, які одночасно є предметом вивчення соціології, психології, психіатрії, тобто вклю­чати дослідження, що за своїм предметом належать до галузей названих наук. Для цього серед дослідників-кримінологів потрібно мати наукових фахівців відповідних профілів. Крім інших небажаних наслідків «втручання» кримінологів не в свою сферу, реалізація цього погляду призвела б до розмивання предме­та кримінології, її системи і структури, зрештою — до втрати нею свого самостійного наукового значення. Згодом запанувала думка, яку поділяють більшість сучасних вітчизняних кримінологів, про те, що до комплексу знань, які потрібні кримінології, безперечно входять знання з інших наук: економіки, соціології, політології, кримінального права, психології, психіатрії тощо. Ці знання кримінологія має набувати у взаємодії з названими та іншими на­уками. Взаємодія може мати різні форми: запозичення знань та їх інтерпретація кримінологами; спільні дослідження з представни­ками інших наук та з можливим використанням методик останніх; проведення таких досліджень у колективах кримінологів із залу­ченням до них фахівців інших наук або з консультуванням останніми цих досліджень тощо. Але «методи дослідження інших наук мають сприйматися зважено, очевидно, лише щодо того кон­кретного предмета, який є спільним об'єктом вивчення з відповідною наукою, та тільки в тих конкретних цілях, які ставить перед собою кримінологія. Також необхідно усвідомлювати, що така наукова співпраця не є «інтеграцією» кримінології в ці науки, бо кримінологічна наука має свій предмет та свої цілі»¹.

¹ Книга Р. Гарофало «Кримінологія» мала підзаголовок «Природа злочинності і теорія по­карання» та складалася з трьох глав: «Злочинність», «Злочинець», «Репресія».

14

¹ Концепція розвитку кримінологічної науки в Україні на початку XXI століття // Інформ. бюлетень Координаційного бюро з проблем кримінології АПрНУ. — К., 2002. — № 5. —

15