logo search
Zakalyuk_A_P_Kurs_suchasnoyi_kriminologiyi_Kn_1

Глава 2

Історія розвитку кримінологічної науки в Україні

стшноі науки, вивільнення її з-під впливу кримінального права, який, слід визнати, він подекуди перебільшено вбачав і там, де йо­го фактично не було. А. Ф. Зелінський тяжів до вирішення низки складних кримінологічних проблем, передусім щодо особи зло­чинця, на підставі положень споріднених наук, зокрема психології та патопсихології. Можливо, у своїх пошуках та висновках він не завжди досягав переконливості та всебічного розуміння, але це був чесний, допитливий вчений, вірний поборник кримінології, передчасна смерть якого стала тяжкою втратою для української кримінологічної науки.

/. ТС. Туркевич

Відновлення викладання кримінології та кримінологічних досліджень на юридичному факультеті Київського державного університету (нині — Національного університету імені Тара­са Шевченка) пов'язано насамперед з ім'ям І. К. Туркевич. З 1962 по 1997 pp. вона пройш­ла шлях від аспірантки до професора кафед­ри кримінального права і кримінології. У 1968 р. захистила кандидатську дисертацію «Розслідування і попередження хабарниц­тва», у 1988 р. — докторську дисертацію «Діяльність місцевих Рад народних депутатів по попередженню злочинів та інших право­порушень». Вона стала автором та співавто­ром монографій «Спостережні комісії при виконкомах місцевих Рад народних депу­татів і профілактика злочинності» (1977), «Криминологические проблемы профилак­тики правонарушений молодежи» (1986), «Правовые меры борьбы с пьянством и алкоголизмом» (1987), «Предупреждение семейно-бытовых правонарушений (1989) та ін. До останніх днів свого життя (2006 p.) вона виявляла турботу про розвиток кримінологічної теорії, виховання молодих науковців-кримінологів.

З початку 80-х років викладав кримінологію та вів криміно­логічні дослідження на кафедрі С. О. Єфремов. Він захистив кан­дидатську дисертацію «Кримінологічне значення конкретної життєвої ситуації при вчиненні умисних вбивств» (1984), опуб­лікував ряд наукових праць.

72

Протягом зазначеного періоду досліджен­ням кримінологічних аспектів інших про­блем плідно займалися та мали монографічні публікації Ф. Г. Бурчак (про співучасть у злочині — 1985-1986), А. Е. Жалінський (до переїзду до Москви) і М. В. Костицький (з інформаційного забезпечення профілактики злочинів, 1979), А. П. Тузов (з проблем моти­вації протиправної поведінки неповнолітніх та її профілактики, 1977-1986).

Ф. Г. Бурчак

На підставі наведеного можна зробити деякі загальні висновки щодо розвитку кримінології в Україні у радянський період. Кримінологічні дослідження тут здійснюва­лися у руслі, межах та за умов, які визначалися ставленням ком­партійної влади до кримінології у Радянському Союзі взагалі. Ос­таннє, в свою чергу, обумовлювалося ідеологічними настановами КПРС щодо ролі і завдань науки в цілому, передусім суспільних наук. Кримінологічні дослідження в України пройшли шлях від їх відносно вільного і неупередженого здійснення (20-ті — початок 30-х років), фактичного припинення (30-50-ті роки) до відновлен­ня (з початку 60-х років), але з суттєвими обмеженнями, зокрема щодо методології, інформаційного забезпечення, режиму публікацій, міжнародних контактів тощо. Ці обмеження дещо по­слабилися, проте на нетривалий час у період «перебудови» (кінець 90-х років). Кримінологічні дослідження в Україні ґрунтувалися на єдиних існуючих у Радянському Союзі ідеолого-методологічних настановах, в основі яких лежала «єдино правильна» філософія діалектичного матеріалізму. Вони проводилися фактично за одна­ковою догматичною схемою, з переважанням літературної, а не статистико-емпіричної інформації, стандартного соціолого-мето-дичного інструментарію. Кримінологічним установам Москви, зокрема Всесоюзному інституту вивчення проблем злочинності та розробки заходів її попередження Прокуратури СРСР, Інституту держави і права АН СРСР, частково ВНДІ МВС СРСР та кафед­рам окремих ВНЗ (Московський державний університет, Московська вища школа і Академія МВС СРСР та ін.), належало опрацювання методологічних, фундаментальних проблем, видання

73