logo search
Zakalyuk_A_P_Kurs_suchasnoyi_kriminologiyi_Kn_1

Глава 4

Теорія злочинності

По-перше, в основу розуміння сутності злочинної діяльності має бути покладено загальнометодологічне положення про те, що вона є специфічним різновидом людської діяльності, діяльнісного прояву людської активності у суспільстві, зокрема кримінальної активності; з урахуванням цього положення уявлення про неї має ґрунтуватися на загальнофілософському визначенні людської діяльності як специфічно-людського способу ставлення до світу, процесу перетворення останнього людиною згідно з суспільними та її особистими потребами та інтересами1.

По-друге, слід враховувати, що злочинна діяльність належить до суспільно неприйнятних, суспільно небезпечних, загалом, як називають, деструктивних різновидів людської діяльності, що на­разі проявляється у специфічній актуалізації потреб, формуванні криміногенних мотивів, у відповідному цілеутворенні і, особливо, у виборі й оцінці засобів і способів реалізації мотиву та досягнен­ня мети2, підкреслимо — заборонених кримінальним законом.

По-третє, як зазначалося вище, злочинна діяльність, незалежно від її деструктивності, складається та розвивається за загаль-нопсихологічним механізмом. Згідно з останнім будь-яка людська діяльність — це система пов'язаних між собою мотивованих, оп-редмечених та цілеспрямованих дій, вчинків, менш об'ємних діяльностей, об'єднаних через обумовлення загальним (генераль­ним) мотивом3, спрямування на реалізацію єдиної потреби та кінцевої мети4. За умов усвідомлення діяльності, яке щодо її зло­чинного різновиду визначається його умисною формою, психо­логічний механізм останнього стає більш досконалим. Він вияв­ляється у програмуванні, свідомому спрямуванні, здійсненні діяльності під контролем свідомості, поступовому та послідовно­му розширенні сфери цілеутворення згідно з раціональним роз­гортаннями відповідно до умов здійснення, у тому числі як вищої форми прояву діяльності — у пристосуванні до цих умов, за мож­ливістю їх підкоренні і зміні в інтересах реалізації генерального

1 Философский словарь / Под ред. И. Т. Фролова. — Изд. 5-е. — М., 1987. — С. 118.

2 Савченко А. В. Мотив і мотивація злочину. — К., 2002. — С. 55.

3 Ломов Б. Ф. Методологические и теоретические проблемы психологии. — М., 1984. — С. 209.

4 Леонтьев А. Н. Зазнач, праця. — С. 82-107.

150

мотиву та визначальної мети. Зазначений психологічний механізм має місце і за умисної злочинної діяльності, у тому числі він вклю­чає засоби і способи її розгортання, пристосування до умов здійснення, підкорення і зміну останніх.

По-четверте, для розуміння сутності та предметної змістовності злочинної діяльності важливе значення має методологічне поло­ження науки психології про те, що розрізнення окремих видів людської діяльності має відбуватися за їх предметом1. Предмет­ність злочинної діяльності тісно пов'язана з поняттям суспільної небезпечності злочину, тобто вона, як і вчинення злочину взагалі, полягає у заподіянні шкоди суспільним відносинам, які охороня­ються кримінальним законом, або містить реальну можливість за­подіяння такої шкоди. Таким чином, предметність злочинної діяльності полягає у вчиненні суспільно небезпечного діяння, яке Кримінальним кодексом України визнано злочином. Яким би не був різновид цієї діяльності, вона набуває злочинної предметності, якщо її проміжний або кінцевий результат оцінюється криміналь­ним законом як злочин. Іншими словами, злочинна діяльність і злочин (кримінально-правова оцінка її результату) розрізняються не предметною сутністю (вона у них однакова), а формою вчинен­ня злочину. Відомо, що Кримінальний кодекс України (ст. 11) розрізняє види суспільно небезпечних діянь, які визнаються злочином, і поділяє їх на дії та бездіяльність. Вчинення злочину є виявом людської активності, яка знає дві основні форми прояву: вчинок як одиничний, одноелементний її вияв та діяльність як система пов'язаних між собою вчинків, діянь, менш об'ємних діяльностей. Кримінальний кодекс України поділ злочинів залеж­но від форми прояву злочинної активності (вчинення злочину) не передбачає. Ця позиція певною мірою зрозуміла, адже Кодекс визначає, насамперед, склади злочинів та відповідальність за них, підстави та умови її застосування, у тому числі одиничність чи множинність злочинів, а серед обставин, які обтяжують покаран­ня, вчинення злочину повторно та рецидив злочину. В усіх випад­ках, коли йдеться про множинність злочинів, не відрізняється їх форма, зокрема не виділяється більш суспільно небезпечна форма