Глава 4

Отже, природа та походження предмета не є безпосередніми елементами його поняття, а у сукупності з іншими елементами бе­руть участь у визначенні сутності предмета.

Історичний аналіз свідчить, що термін «злочинність» з'явився у літературі та публічних виступах у другій половині XIX — почат­ку XX ст. Іноді перше визначення злочинності у цілому як зако­номірного явища для конкретних умов та конкретного суспільства пов'язують із розвитком у XIX ст. демографічної та кримінальної статистики, зокрема, з доповіддю відомого бельгійського матема­тика Адольфа Жака Кетле, з якою він виступив 09.07.1831 р. на засіданні Королівської академії наук у Брюсселі. Після ознайом­лення з опублікованими працями вченого можна зазначити, що він не вживав термін «злочинність», а писав про можливість вира­хувати кількість людей, які вчинять злочини, оскільки будь-який соціальний стан передбачає відповідно певну кількість та певний порядок проступків, що є необхідними наслідками його органі­зації¹.

Першими вживали термін «злочинність» у працях або текстах виступів Е. Феррі (1881), Г. Тард (1886), А. Лакассань (1886), Ф. Ліст (1889), П. Лафарг (1890), Д. А. Дриль (1895), А. Принс (1896), Е. Дюркгейм (1900), Н. Колаянні (1903), М. М. Гернет (1905, 1906), Г. Ашаффенбург (1906), Я. Етінгер (1909), X. Чари-хов (1910), В. Бехтерев (1909), В. Бонгер (після 1906) та ін.

Цей термін вживали, як правило, у двох випадках: під час відо­браження загальної кількості злочинів, учинених за певний час на певній території («статистичний підхід»), а також при визначенні їх узагальненої сукупності, що зумовлюється відповідними соціальними або суспільними умовами, загалом соціальною орга­нізацією суспільства («соціальний або якісний підхід»).

Зазначені підходи до терміна «злочинність» у своїх основних рисах збереглися у західній науці фактично до наших днів. Для західної кримінології взагалі є нехарактерним вживання та теоре­тичне визначення поняття злочинності. Його розуміють здебіль­шого як робоче поняття, що позначає сукупність індивідуальних злочинів, яка становить предмет теоретичного та емпіричного

' Кетле А. Человек и развитие его способностей. — СПб, 1865. — С. 7.

128

Теорія злочинності

вивчення. До терміна «злочинність» частіше звертаються, коли розглядають чинники, причини, нахили, які зумовлюють різні соціальні відхилення, зокрема суспільно небезпечні (Е. X. Сатер­ленд, 1934; Д. Тафт, 1956; Т. Селін, 1962; Р. К. Мертон, 1957; А. Ко-ен, 1955; Р. А. Клауорд, Л. Е. Оулін, 1960 та ін.). В одній з опубліко­ваних в Україні праці американських фахівців читаємо: «Теорії злочину природно породжують інтерес до нахилів тих людей, які скоюють кримінальні діяння. Ці нахили часто називають «зло­чинністю»... ми намірялися обмежитися... реєстром індивідуаль­них особливостей, які надаються для опису «злочинності», скажімо, такими рисами, як агресивність, фізична конституція, рівень активності та інтелект»¹. Відомо, що деякі представники соціальних наук на Заході взагалі вважають злочинність нормаль­ною функцією суспільства, яка має певний «поріг насичення»².

Інше ставлення до потреб визначення поняття злочинності формувалося у радянській системі. Вже у першому десятилітті після Жовтневої революції правники, головним чином представ­ники науки кримінального права, поряд із вивченням юридичної форми злочинного діяння, аналізом міри їхнього поширення, яке іменували злочинністю, зачіпали й соціальну сутність злочину³. Проте саме поняття злочинності вивчали мало, на що було зверну­то увагу під час диспуту з питань вивчення злочинності в СРСР, який відбувся у 1929 р.⁴

Приблизно з цього часу в загальному руслі ідеологізації науки та соціальних процесів на ґрунті марксизму-ленінізму поширило­ся прагнення доводити, де тільки можливо, переваги соціалізму над капіталізмом. У царині вивчення злочинності ця тенденція по­єдналася з «розвінчанням» «біологізаторства» у визначенні чин­ників злочинних проявів. Обґрунтовувалася, передусім на теоре­тичному рівні, відсутність у новому ладі власних детермінант злочинності. Доводилося, що остання є перехідним явищем, зумовленим експлуатацією та несправедливістю, притаманними

¹ Готтфредсон М., Терші Т. Зазнач, праця. — С 108-109.

² Фокс В. Введение в криминологию. — М., 1980. — С. 19.

³ Кузнецова Н. Ф. Преступление и преступность. — М., 1969. — С. 170. ^А Революция права. - 1929. - № 3. - С. 57.

129