logo search
Zakalyuk_A_P_Kurs_suchasnoyi_kriminologiyi_Kn_1

Глава 7

Умови та механізм злочинного прояву

різних випадках є неоднаковою, але не у спричиненні злочинного вчинку, а у його «детермінації». Думається на підставі наведеного аналізу стає очевидним, що у конструкції структури злочинного вчинку, визначеній В. М. Кудрявцевим, зовсім не йдеться про його причину, тим більше безпосередню, про те, що такою причиною є будь-який з названих елементів дозлочинної взаємодії у процесі детермінації, у тому числі соціальне середовище, включаючи мікросередовище, або конкретна життєва ситуація, або їх взаємодія з особливостями особи, яка вчиняє злочин. До таких самих висновків приводить аналіз конструкцій спричинення злочинного вчинку, запропонованих іншими авторами. Посилання на них у намаганні довести спричинюючу роль зовнішніх чин­ників чи їх взаємодії з особистісними чинниками по відношенню до злочинного прояву обумовлено, на наш погляд, двома причина­ми: 1) відшукати будь що «авторитетне» підтвердження своїй не дуже обґрунтованій позиції; 2) незнанням або неточним викорис­танням термінології теорії детермінації та причинності, на що вже не раз зверталася увага у Курсі.

На підтвердження своєї позиції (вона докладно викладена у главах 5 та 6 Курсу та не потребує повторення) пошлемося лише на провідного авторитета у кримінологічних теоріях особи та де­термінації злочинності та злочинного прояву Ю. М. Антонина. У своїй останній монографії він пише: «Ніякі причини та інші об­ставини, що впливають на злочинну поведінку, зовнішні, об'єктивні або внутрішні, суб'єктивні не здатні спричинити таку поведінку, якщо вони не преломлюються через психологію індивіда... Вона (індивідуальна злочинна поведінка. — Авт.) реалі­зується через антисуспільні уявлення та установки, які є у людей, відповідні їм ціннісні орієнтації, що домінують у їхній психології моральних прогалин... Щодо зовнішніх впливів, то їх людина сприймає («зустрічає») з усім тим, що їй дано від природи, і з тим, що вона встигла засвоїти, набути зі свого життєвого досвіду»1. У цьому висновку повною мірою підтверджена точка зору щодо індивідуально-психологічного характеру безпосередньої причини злочинного прояву. Слід лише застерегти від спрощеного розу-

' Аптоияп Ю. М. Криминология. Избранные лекции. — С. 103-106.

282

міння наведеного, як такого, що наділяє психічний комплекс лю­дини винятковою та самодостатньою спричинюючою роллю відповідно до злочинного прояву. Детерміністичний розгляд психічного, — писав видатний психолог сучасності Л. С Виготсь-кий, — виключає надання мисленню магічної сили «визначити по­ведінку людини однією власною системою»1. Безсумнівна роль у процесі психічної детермінації належить зовнішній діяльності, яка є основою психічного відображення та трансформації у моти­вацію, про що детально йтиметься далі.

Структура механізму злочинного прояву включає три стадії (ланки): 1) формування криміногенної орієнтації та мотивації; 2) опредмечування мотиву злочинного прояву через намір та рі­шення вчинити злочин; 3) реалізація злочинного наміру та настан­ня суспільно небезпечних наслідків. Іноді другу стадію механізму звужують до планування злочинних дій2.

До першої стадії (ланки) мають бути включені елементи, що визначають процес формування криміногенної орієнтації та моти­вації, набуття останньою кримінального змісту. При цьому слід розуміти, що властивість криміногенності та кримінальності ви­никає у мотивації не відразу, не автоматично на ґрунті анти-суспільної спрямованості особистості. Криміногенна властивість та її міра розвиваються поступово, стосуються, як правило, не всіх, а окремих умов життєдіяльності суспільства, окремих способів та засобів задоволення у них своїх потреб. Особа проходить етап ви­бору, орієнтації щодо предметів задоволення цих потреб, можли­вості легальних засобів щодо цього та за відсутності останніх — орієнтації на використання протиправних, злочинних форм і засобів. Кримінальна мотивація таким чином стає результатом поглиблення антисуспільної спрямованості, набуття нею більшої виразності, інтенсивності, стійкості і, за певних умов, криміноген­ної орієнтації та суспільної небезпечності. Ці зміни щодо криміно­генної властивості відбуваються під впливом негативних умов середовища, частіше безпосереднього, а також відповідного

1 Выготский Л. С. Избранные психологические произведения. — М., 1956. — С. 54.

2 Курс советской криминологии. Предмет. Методология. Преступность и ее причины. Пре­ ступник. — С. 360.

283