Глава 5

Теорія детермінації злочинності

ня. Зі значною мірою ймовірності слід припустити, що гроші ви­мушено добувалися у не зовсім легальний та навіть кримінальний спосіб. Зовсім не мали коштів для забезпеченння мінімальних по­треб, передусім у харчуванні, 6,3 % домогосподарств, а це 2,5 млн населення. Понад три чверті сімей (77,5 %) свідомо віднесли себе до бідних, у тому числі 90,9 % пенсіонерів (2,8 млн осіб). Згадаємо, що у «Посланні Президента України до Верховної Ради України

2004. р.» до бідних було віднесено лише 27-28 % населення. Голо­вною причиною незадовільного рівня життя, незважаючи на підвищення реальних доходів, переважна більшість опитуваних вважали непомірно високі ціни на продукти та товари першої не­обхідності. Більше половини (57 %) вказали, що не очікують у

2005. р. покращання матеріального достатку, а 13,7 % прогнозували його погіршення, що насправді й підтвердилося.

Ще гірше матеріальне та загалом соціальне становище, загроз­ливе своїми потенційно-криміногенними наслідками, склалося у селах через непродумане, безвідповідальне, а можливо, й навмис­но шкідливе для суспільних інтересів його реформування на рин­кових засадах. Останнє, безумовно, було потрібно. Світовий досвід вчить, що це тривалий, багатоаспектний та різноформатний процес, особливо складний і болісний після десятків років пану­вання соціалістичних колективних виробництв на базі колгоспно-кооперативної, а фактично державної власності, які багато в чому забезпечувалися підтримкою держави. Завдяки останній колгоспно-радгоспне виробництво було на високому рівні індуст­ріалізоване, механізоване та електрифіковане. За кошти колгоспів і радгоспів, значною мірою компенсовані державою, була збудова­на та утримувана більш-менш сучасна соціально-побутова та культурно-освітня інфраструктури села, які забезпечували весь уклад його життя. Усі ці реалії мали бути враховані під час ринко­вого реформування села.

Проте з усього комплексу проблем була фактично виділена одна — зміни форми власності на землю, при цьому не лише номінально, а й фактично через подрібнення величезних масивів товарної землі, що вимагала колективного машинного обробітку, на дрібні паї. Приватизація або інша форма колективного викори­стання величезного майна колгоспів і радгоспів не була організо-

222

вана. Держава, насамперед її вищі органи влади, загалом усунули­ся від цих процесів, обмежившись указами Президента із земель­них питань. Останні приймалися та реалізовувалися поспіхом. Колективні сільськогосподарські підприємства, що прийшли на зміну колгоспам і радгоспам, продовжували господарювати у тих самих формах та не стали перехідною ланкою колективного, а пев­ний час і державного обслуговування індивідуальних господарств машинами, приміщеннями, іншою технікою, реманентом тощо. Через те, що матеріально-технічну базу колгоспів і радгоспів не­можливо було приватизувати в індивідуальному порядку, вона тривалий час не діяла, перебувала у безгосподарному стані, а після ліквідації КСП стала нічиєю, розбазарювалася, а подекуди через пошкодження втратила свою виробничу та загалом економічну придатність. Значна частина селян не мала можливості самотужки обробити свій пай землі, а фермерські господарства не могли забезпечити всіх бажаючих роботою. Не секрет, що у колгоспах та радгоспах, як правило, завжди був надлишок робочої сили, зайнятість якого забезпечувалася низькопродуктивною ручною працею, що давала мізерні заробітки, які компенсувалися наділен­ням присадибної ділянки, польового городу, пасовища тощо. З лік­відацією колективних господарств зайнятість населення най­маною працею різко впала, а з нею і можливість хоч на який-небудь заробіток. Прийшло масове безробіття, відсутність засобів елементарного матеріального забезпечення в одних, вкрай низькі заробітки в інших (у січні — червні 2005 р. вдвоє нижчі середньо­го рівня). Став масовим відтік найпродуктивнішої робочої сили з села, особливо молоді.

Соціально-культурна база без підтримки держави швидко за­недбала, значною мірою ліквідована, особливо медичні, дошкільні заклади, малочисельні школи, бібліотеки, клуби. На їхньому місці виросли численні торгові точки з продажу спиртних напоїв та супутніх до них продуктів. Поширились алкоголізм, наркоманія, крадіжки, розукомплектування електромереж та іншої металопро-дукції на брухт. Особливо безперспективним та криміногенно-не­безпечним стало становище молоді. Це і є реальний соціальний та кримінологічний результат реформування на селі, за який всю

223