logo search
Zakalyuk_A_P_Kurs_suchasnoyi_kriminologiyi_Kn_1

§ 4. Кримінологічна класифікація та типологія осіб, які вчиняють злочини

Розглядаючи у другому параграфі механізм типологізації осо­бистості, у тому числі типові ознаки соціального типу «особис­тість злочинця», відзначалося, що подальша диференціація особи­стості цього типу може проводитися за деякими іншими типовими ознаками, а також, що існує багато варіантів класифікації осіб цьо­го типу особистості, тобто злочинців. Підкреслювалася, що типо-логізація це особливий різновид класифікації, який принципово відрізняється від інших видів останньої проведенням диференціації

об'єктів за їх типовими ознаками, тоді як класифікація може здійснюватися за будь-якою спільною ознакою. На жаль, ця прин­ципова розбіжність інколи не враховується дослідниками, у тому числі кримінологами, які, ігноруючи суттєву змістовну відмін­ність типології, нерідко вживали термін «типологія» там, де фактично мала місце класифікація. При цьому для обґрунтування типологічної основи такої класифікації як її підстава нерідко нази­вається ознака, що дійсно є типовою, зокрема зміст антисуспільної спрямованості, її глибина та стійкість. Але, насправді, наявність такої підстави виводиться з характеристик мотивації злочинної поведінки, її змісту і стійкості1. Мотивація, як відомо, є відобра­женням процесів функціонування мотиву (мотивів), який є лише однією ознакою особистості і, як було доведено раніше, не може слугувати підставою інтегративної її характеристики. Беручи за підставу типологізації не типові, а «найбільш важливі, сутнісні оз­наки» (типологічно невизначені. — Авт.), та вважаючи такими оз­наками мотиви, підтримує типологію особи злочинця за мотивами злочинного вчинку Ю. М. Антонян. Він вважає, що «мотив найбільш яскраво характеризує людину, і особистість є такою, як її мотиви»2. Безперечно, мотив і мотивація діянь є дуже показовими для характеристики особи, вони свідчать про те, яка є особа, особ­ливо у конкретний час, у конкретних відносинах і обставинах. Од­нак, не мотиви визначають особистість, а навпаки: мотиви є такі, як особистість, як тип її суспільної спрямованості. Досить заміти­ти, що за наявності одного типу антисуспільної спрямованості осо­бистості, диференційованого, скажімо, за її змістом, наприклад, за ставленням до людей, або за стійкістю цієї спрямованості, приміром, меншою чи більшою, прояви спрямованості згаданого типу особистості можуть реалізовуватися за самими різно­манітними мотивами, межі яких у наведеній Ю. М. Антоняном «типології» навіть чітко не визначаються. Проте ці прояви й їх мо­тиви залишаються у межах того самого «свого» соціального типу. Пояснення цього феномену полягає у тому, що мотив, мотивація не належать до типових соціальних ознак, а є змінюваною кате-

* Дзеркало тижня. - 2002. - № 33 (408) від 31 серпня.

2 Концепція розвитку кримінологічної науки в Україні па початку XXI століття // її [форм.

бюлетень Координаційного бюро з проблем кримінології АПрНУ. — 2002. — № 5. — С 21.

264

1 Кримінологія. Загальна та Особлива частини / За рсд. І. М. Даныпипа. — С 74-75.

2 Антонян Ю. М. Криминология. Избранные лекции. — С. 92.

265