Глава 5

Теорія детермінації злочинності

патопсихологічних особливостей, оскільки вони мають більш масовий характер, має враховуватися і на загальному рівні детермінації злочинності. Не лише через констатацію їх присут­ності у системі детермінації злочинності як сприятливих умов. А ще більш важливо — у їх визначенні, обліку та врахуванні у системі суспільної профілактики злочинності через планування, організацію та здійснення відповідних лікувально-профілактич­них, корекційних та інших заходів.

Друге. Коли мова йде про елементи свідомості як про причину злочинності, слід мати на увазі неоднорідність, різні рівні відобра­ження у ній елементів об'єктивної реальності. Вищий рівень свідо­мості — це наукові, систематизовані уявлення та інші її інтегровані елементи. Нижчий рівень — буденна, побутова, емпірично-життєва, повсякденна свідомість, яка безпосередньо здійснює свій вплив на мотивацію у виробничій, побутовій, середовищно-груповій сфері. У ній нерідко суперечливо поєднуються розум, розсудливість та віртуальні уявлення (забобони), дійсні знання і висновки та сумнівні умовиводи. Буденна свідомість функціонує не лише як практичні судження, погляди, а й як традиції, звички, чутки, настрії, моди, пережитки. Саме тут зазвичай формуються ті елементи буденної свідомості, які мають асоціальний, тобто байдужий до інтересів суспільства, або антисуспільний характер, що суперечать цим інтересам. Тому вони й стають причинами мотивації дій, заборонених кримінальним законом, тобто злочи­нів, а у їх узагальненій сукупності — причинами злочинності.

Прихильники обґрунтованого пояснення безпосередніх при­чин злочинів та злочинності через названі соціально-психологічні утворення свідомості інколи йдуть далі і згідно з вченням про фор­ми суспільної свідомості (економічну, політичну, правову, мораль­ну, релігійну, естетичну свідомість) намагаються виділити у цих формах відповідні антисуспільні та криміногенні підсистеми і еле­менти, які нібито спричиняють вчинення злочинів відповідно — в економіці, у політичній сфері, спрямованих проти моралі, особи тощо, і мають бути включені до системи причин злочинності. Вва­жаю, що це штучне виділення. Очевидно, справді можливо, у разі виявлення та класифікації антисуспільних елементів свідомості як причин злочинності, в інтересах наукового дослідження і уза-

208

гальнення останніх розподілити їх відповідно до змісту за форма­ми суспільної свідомості. Але у реальному житті, особливо на рівні індивідуальної свідомості, її антисуспільні елементи, які є причи­ною вчинення злочинів, тісно переплітаються. Тут економічні мо­тиви поєднуються з сімейно-побутовими, соціально-психо­логічними, а байдуже, негативне аморальне ставлення до особи, зокрема до жінки, сполучається з певними характерологічними оз­наками агресивності, звичкою до насильницького способу задово­лення своїх потреб, примх, з послабленням вольових засобів і пе­ресторог через вживання алкоголю, наркотиків тощо. Навряд чи можна чітко і переконливо розподілити ці «збудники» до злочинів за формами суспільної свідомості.

Третє. Відомо, що суспільство, його складові, зокрема суспільна свідомість, у тому числі її негативні елементи, які проду­кують злочинність, знаходяться у постійному розвитку, зазнають постійних змін. Це стосується й процесів соціальної детермінації та причинності злочинності. Через це під час їх розгляду та визна­чення потрібно дотримуватися принципу історизму, тобто вста­новлювати конкретний стан та зміст негативних елементів суспільної свідомості, які спричиняють злочинність та її діяль-нісні прояви, їх зміни на певний час, у певних історичних умовах, порівнюючи із станом цих явищ у минулому, коли значною мірою вони й були обумовлені. При цьому важливо вивчати і чинники, що призвели до скорочення злочинності, оскільки у такий спосіб також можуть бути визначені детермінанти, від яких залежить її рівень та динаміка.

Четверте. З філософії відомо, що кожному явищу і процесу притаманні внутрішні протилежності, які мають форми єдності та взаємодії, включаючи протидію та боротьбу між ними. Протилеж­ності — це сторони діалектичної суперечності. Розв'язання діалек­тичної суперечності є рушійною силою будь-якого розвитку, насамперед розвитку суспільства, його відносин, складових елементів, у тому числі суспільної свідомості. Кожному суспільству і його елементам властиві суперечності, старі й нові змістовні характеристики, негативні та позитивні сторони. Коли йдеться про негативні антисуспільні елементи суспільної свідо­мості, потрібно усвідомлювати, що вони знаходяться у постійній

209