Держава і громадянське суспільство.

Суспільство — це система взаємодії людей,, що пов'язані між собою інтересами у сфері виробництва, обміну, споживання життєвих благ і встановлюють межі поведінки в спільних інтересах за допомогою соціальних норм (у тому числі — юридичних). Суспільство — складна динамічна система взаємозв'язків людей, об'єднаних сімейними узами, груповими, становими, класовими, національними відносинами. Основними елементами, що визначають суспільство, є власність, праця, сім'я.

Держава - суверенна політико-територіальна організація суспільства, що володіє владою, яка здійснюється державним апаратом на основі юридичних норм, що забезпечують захист і узгодження суспільних, групових, індивідуальних інтересів зі спиранням, у разі потреби, на легальний примус.

Громадянське суспільство — це сфера недер­жавних суспільних інститутів і відносин.

ГС і Д неможливі один без одного. Завдяки Д людська спільнота набуває цивілізованості і стає сус-вом. Держава не може існувати поза сус-ом. Вона похідна від ГС, і призначення її полягає в тому, щоб слугувати йому. ГС є противагою державі у її прагненні панування над сус-вом. У розумінні ролі держави в сус-ві є дві крайні позиції – анархізм та етатизм. Анархізм відкидає державу взагалі як орган примусу і насильства над людьми. Етатизм навпаки всіляко перебільшує роль держави в житті сус-ва. Ф-мою взаємодії Д і ГС є політичний режим, як сис-ма методів і засобів здійснення пол..влади, а різні типи пол.. режимів є різними способами цієї взаємодії. За тоталіт.режиму держава фактично поглинає ГС. За авторит.ежимів зберігається автономія особи й сус-ва в неполітичних сферах, держава не здійснює тотального контролю над сус-вом. Щодо правової держави то вона не може існувати ГС, особливість їх взаємодії за демокр.пол. режиму полягає в тому, що ГС підпорядковує собі державу і контролює її. Зв’язок ГС, з державою ґрунтується передусім на принципах демократії, вихідним є принцип народ.суверенітету. Найповніше зв’язок ГС і Д. проявляється через права і свободи особи. З одного боку конституційне проголошення й закріплення прав і свобод особи є політико правовою основою розмежування ГС і Д. З другого, права і свободи є найголовнішою ланкою, котра з’єднує ГС і Д.

Концепція громадянського суспільства має сенс лише в межах дихотомії «громадянське суспільство — держава». Полягає він у тому, щоб шляхом розмежування громадян­ського суспільства і держави робити їх соціальними партне­рами, заперечувати вивищення держави над суспільством, доводити, що держава є похідною від громадянського суспільства й повинна слугувати йому, а не навпаки, як це нерідко трапляється.

Відокремленість громадянського суспільства від держави не означає, що воно перебуває поза сферою державного впливу. Так чи інакше держава регулює всі суспільні відно­сини — від сімейних до політичних, однак це регулювання може здійснюватись як на основі закону, котрий у правовій державі є результатом суспільного консенсусу, так і шляхом довільної регламентації з боку різних державних структур і посадових осіб, нерідко всупереч суспільним інтересам. Громадянське суспільство перебуває поза межами такої довільної регламентації з боку держави. Воно повинно мати певну автономію щодо держави як політичного інституту.

Громадянське суспільство й держава перебувають у тісному взаємозв'язку, перше неможливе без другого. Завдяки державі людська спільнота набуває цивілізованості і стає суспільством. Громадянське суспільство — це не тільки школа і церква, а й громадянська війна, протистояння соціальних інтересів, антисуспільна поведінка, мафія тощо, з якими може впоратися лише держава. Зрештою, сам сенс концепції громадянського суспільства існує лише при розгляді цього суспільства у співвідношенні з державою.

Водночас держава не може існувати поза суспільством. Вона похідна від громадянського суспільства, і призначення її полягає в тому, щоб слугувати йому. Громадянське суспільство є противагою державі у її постійному прагненні до панування над суспільством. Від ступеня розвиненості громадянського суспільства залежить ступінь демократизму держави.

У розумінні ролі держави в суспільстві є дві крайні позиції — анархізм та етатизм. Анархізм відкидає державу взагалі як орган примусу і насильства над людьми. Етатизм, навпаки, всіляко перебільшує роль держави в житті суспіль­ства. Етатизм (від франц. etat — держава) — це засилля держави в економічному, соціальному, політичному й духовному житті суспільства. Теоретично етатизм обґрунто­вує необхідність активного втручання держави в усі сфери суспільного життя, виходячи із сприйняття держави як всезагальної цінності, вищого результату й мети суспільного розвитку. Практично етатизм проявляється в централізації, концентрації і бюрократизації політичної влади, поширенні організаційно-контрольних функцій держави за межі опти­мального співвідношення держави й суспільства. Процес етатизації суспільного життя веде до послаблення громадян­ського суспільства, його впливу на державу, що, в свою чергу, негативно відбивається на самій державі, спричиняючи її занепад.

Етатизація суспільного життя найбільшою мірою відбува­ється за недемократичних, особливо тоталітарних, політич­них режимів.

Формою взаємодії держави і громадянського суспільства є політичний режим як система методів і засобів здійснення політичної влади, а різні типи політичних режимів — демо­кратичний, авторитарний і тоталітарний — є різними спосо­бами цієї взаємодії.

Головною особливістю тоталітарного політичного режиму є всеосяжне одержавлення суспільного і приватного життя, тотальний контроль держави над суспільством і громадя­нами, який спирається на систематичне використання насильства. За тоталітаризму суспільство не справляє від­чутного впливу на державу.

За тоталітарного режиму держава фактично поглинає громадянське суспільство. Зародки цього суспільства існу­ють хіба що в сім'ї, домашньому господарстві, церкві, хоча й вони не позбавлені довільного втручання держави чи одержавленої партії. Відсутність розвинених структур грома­дянського суспільства, насамперед його економічної осно­ви — приватної власності — і політичних інститутів, зворотного впливу цього суспільства на державу призводять до деформації самої держави. Вона вдається до насилля, довільних експериментів над суспільством, втягується у війни тощо.

Головною особливістю авторитарного політичного режиму є зосередження державної влади в одному її органі, в руках однієї особи чи групи осіб і здійснення влади здебільшого з опорою на примус. Під кутом зору взаємодії держави і громадянського суспільства авторитаризм відріз­няється від тоталітаризму у кращий бік. За авторитарних режимів зберігається автономія особи й суспільства в непо-літичних сферах, існує недержавний сектор економіки, держава не здійснює тотального контролю над суспільством, не нав'язує йому єдину ідеологію. Авторитаризм формально може припускати поділ влади, багатопартійність, виборність органів державної влади тощо. Проте реально державна влада зосереджується в руках глави виконавчої влади. Домінує одна політична партія; інші партії, громадсько-політичні організації, засоби масової інформації не справля­ють відчутного впливу на здійснення державної влади. Органи місцевого самоврядування якщо й існують, то перебувають під жорстким контролем центральної влади. Вибори до представницьких органів влади мають формаль­ний характер, переважають силові методи правління. Це означає, що наявне громадянське суспільство не контролює державу. Таке співвідношення держави і громадянського суспільства тією чи іншою мірою притаманне більшості країн світу, хоча формально в них можуть бути й ознаки правової держави та демократичного політичного режиму.

Партнером держави громадянське суспільство виступає лише у правовій державі за демократичного політичного режиму. Поняття «правова держава» і «демократична держава» близькі за змістом, але не тотожні. Демократична держава не може не бути правовою. Однак не всяка правова держава є справді демократичною. Поняття «правова дер­жава» є формально-юридичною характеристикою держав­ності. За формальної наявності основних ознак правової держави — конституційному проголошенні принципів верховенства права, поділу влади, прав і свобод особи — в країні насправді може існувати авторитарний політичний режим, який прикривається демократичною риторикою і через низький рівень політичної культури мас сприймається ними саме як демократичний.

Правова держава не може існувати без громадянського суспільства. Особливість їх взаємодії за демократичного політичного режиму полягає в тому, що громадянське суспільство підпорядковує собі державу і контролює її.

Зв'язок громадянського суспільства з державою, його вплив на неї грунтується передусім на принципах демократії. Вихідним із них є принцип народного суверенітету, який проголошує народ єдиним джерелом і верховним носієм влади в суспільстві. А це означає, що влада держави, її суверенітет похідні від суверенітету народу, що громадянське суспільство створює державу для задоволення власних потреб, а не заради неї самої, що держава не повинна вивищуватися над суспільством і покликана слугувати йому, що, зрештою, чиновники існують для громадян, а не навпаки. Усвідомлення громадянами саме такого співвідно­шення між громадянським суспільством і державою має принципово важливе значення для формування їх демо­кратичної політичної культури. Демократична політична культура громадянського суспільства проявляється тоді, коли громадянин не схиляється сліпо перед державою, хоч би якою демократичною вона видавалась, а задається питаннями на кшталт: що таке держава і для чого вона потрібна? що держава бере від мене і що я маю від неї? чому і для чого держава збирає податки? куди йдуть зібрані кошти і скільки їх потрібно? якою мірою я беру участь у здійсненні державної влади? чому чиновники за мій рахунок живуть краще, ніж я? та ін.

Принцип виборності як принцип демократії передбачає формування органів державної влади шляхом виборів. Вибори є найважливішим засобом впливу громадянського суспільства на державу. Від якості виборчого законодавства та його дотримання на практиці вирішальною мірою залежать демократизм та ефективність державної влади. Важливою ланкою, що з'єднує громадянське суспільство й державу, є політичні партії. У демократичних державах вони виступають і головними суб'єктами виборчого процесу. Вплив на державу громадянське суспільство здійснює також через громадські організації та засоби масової інформації.

Найповніше зв'язок громадянського суспільства й держа­ви проявляється через права і свободи особи. З одного боку, конституційне проголошення і закріплення прав і свобод особи є політико-правовою основою розмежування грома­дянського суспільства й держави. З другого боку, права і свободи є найголовнішою ланкою, котра з'єднує громадян­ське суспільство й державу; завдяки наявності у громадян політичних прав вони підпорядковують державу своєму впливові та здійснюють контроль над нею. Оскільки реаль­ність прав і свобод особи є одночасно однією з основних ознак правової держави і найважливішим надбанням грома­дянського суспільства, то це означає, що вони — правова держава і громадянське суспільство — взаємно передбачають одне одного.

Взаємодія Д і ГС: Держава створює умови для існування цього сус-ва; ГС формує і контролює структури влади. Цей поділ є умовним, але якщо його немає, то не буде ні правової держави, ні ГС.

ГС і Д неможливі один без одного. Завдяки Д людська спільнота набуває цивілізованості і стає сус-вом. Держава не може існувати поза сус-ом. Вона похідна від ГС, і призначення її полягає в тому, щоб слугувати йому. ГС є противагою державі у її прагненні панування над сус-вом. У розумінні ролі держави в сус-ві є дві крайні позиції – анархізм та етатизм. Анархізм відкидає державу взагалі як орган примусу і насильства над людьми. Етатизм навпаки всіляко перебільшує роль держави в житті сус-ва. Ф-мою взаємодії Д і ГС є політичний режим, як сис-ма методів і засобів здійснення пол..влади, а різні типи пол.. режимів є різними способами цієї взаємодії. За тоталіт.режиму держава фактично поглинає ГС. За авторит.ежимів зберігається автономія особи й сус-ва в неполітичних сферах, держава не здійснює тотального контролю над сус-вом. Щодо правової держави то вона не може існувати ГС, особливість їх взаємодії за демокр.пол. режиму полягає в тому, що ГС підпорядковує собі державу і контролює її. Зв’язок ГС, з державою ґрунтується передусім на принципах демократії, вихідним є принцип народ.суверенітету. Найповніше зв’язок ГС і Д. проявляється через права і свободи особи. З одного боку конституційне проголошення й закріплення прав і свобод особи є політико правовою основою розмежування ГС і Д. З другого, права і свободи є найголовнішою ланкою, котра з’єднує ГС і Д.