Сутність та основні типи політичних режимів.

Політичний режим — система засобів і методів здійснення полі­тичної влади; модель, форма взаємодії державно-владних струк­тур і населення.

Будь-який політичний режим визначається трьома основними чинниками: 1) процедурами і способами орга­нізації владних інститутів та безпосереднім здійсненням влади; 2) стилем ухвалення суспільно-політичних рішень; 3) відносинами між політичною владою та грома­дянами.

Поняття «політичний режим» охоплює порядок фор­мування представницьких установ, становище та умови діяльності політичних партій, правовий статус особистос­ті, права та обов'язки громадян, порядок функціонуван­ня каральних і правоохоронних органів, співвідношення й регламентацію дозволеного та забороненого.

Найпошире­нішою є тричленна класифікація режимів на тоталітар­ні, авторитарні й демократичні.

Тоталітаризм (лат. totalis — увесь, повний) — спосіб організації суспільства, який характеризується всебічним і всеохопним конт­ролем влади над суспільством, підкоренням суспільної системи державі, колективними цілями, загальнообов'язковою ідеологією.

Характерним для нього є харизматичний тип лідерст­ва з обов'язковою опорою на репресивний апарат. Спосіб мобілізації (модель здійснення владою політичних рішень та залучення населення до їх виконання) за тоталітаризму може здійснюватись інтенсивно через створення внутрі-психологічного ентузіазму, а також екстенсивне — за до­помогою репресивно-пропагандистського апарату. Лідерст­во за тоталітаризму має переважно індивідуалізований ха­рактер, причому навіть найближче оточення лідера знач­но дистанційоване від нього. З тоталітаризмом пов'язаний султатстичний політичний режим, який характеризу­ють наявність верховного правителя за відсутності розме­жування державної та приватної сфер; погляд представни­ків влади на суспільство як на неподільну власність пра­вителя, члени родини якого здебільшого обіймають прові­дні посади в державному та економічному управлінні; осо­блива ідеологія (найчастіше названа за ім'ям правителя); неформальний характер усіх державних відносин; клановість; відсутність реальної судової влади. У тоталітарних державах недопустимі будь-які форми несанкціонованих дій населення. Тоталітаризм вимагає від людини активних виявів лояльності й відданості режиму.

Як типу політичного режиму тоталітаризму властиві такі риси:

— наявність загальнообов'язкової ідеології, яка дово­дить необхідність існування даного режиму;

— загальна ідеологізація, заперечення минулого й сьогодення задля «світлого» майбутнього;

— ігнорування особистих цілей та інтересів заради за­гальних цілей режиму;

— жорстке переслідування будь-якого спротиву і на­віть особистих думок та виправдовування з огляду на це будь-яких форм насильства;

— концентрація влади в руках одного лідера чи партії;

— підпорядкування інформаційного простору полі­тичному лідерові чи партії.

Авторитаризм. За авторитаризму в суспільстві мо­жуть існувати інститути, притаманні демократії, але основними ознаками, що відрізняють авторитаризм від демократії, є перевага в діяльності державних органів ме­тоду адміністрування (за авторитаризму рідко застосовує­ться компроміс із найважливіших політичних проблем); концентрація влади в руках одного чи декількох держав­них органів; здійснення органами виконавчої влади нор-мотворчих функцій; звуження сфери гласності та вибор­ності державних органів. Загальна риса всіх авторитар­них держав — сильна виконавча влада.

Авторитаризм — тип політичного режиму, який характеризується субординацією суб'єктів політичних відносин, наявністю сильного центру, що має концентровану владу, можливістю застосування насильства чи примусу.

Залежно від цілей виокремлюють різні види авторита­ризму, наприклад, авторитаризм стабілізаційний, метою якого є збереження існуючого ладу, чи альтернативний, властивий країнам, які відкинули демократичні засади розвитку суспільства. Найчастіше авторитаризм встанов­люється в країнах, які переходять від тоталітаризму до де­мократії. Характерно, що за авторитаризму існує і грома­дянське суспільство, а в самому суспільстві чіткої регла­ментації зазнає переважно політична сфера. За цього полі­тичного режиму в суспільстві можлива легальна опозиція, і якщо за тоталітаризму необхідно постійно доводити ре­жимові свою особисту відданість і лояльність, то за авто­ритаризму відданість не обов'язкова, головне — відкрито не виступати проти режиму. За авторитаризму немає уні­фікованої ідеології. А через поруйнованість репресивного апарату та несформованість демократичних інститутів мо­білізаційні можливості її застосування практично відсут­ні, а само суспільство характеризується вищим ступенем інертності, ніж за інших політичних режимів. Попри те, що правлячі структури відкриті для різних угруповань, влада за авторитаризму сконцентрована в руках правлячої еліти, виборча система пристосована до рішень виконавчої влади, демократичні принципи не є абсолютною цінністю, значний обсяг влади перебуває в руках силових структур, принципи законності та конституційності практично зав­жди спотворюються. Авторитарними країнами були в різ­ні історичні періоди Радянський Союз та Італія.

Демократичний політичний режим в широкому розумінні — це форма внутрішнього устрою будь-якої суспіль­ної організації, а у вузькому розумінні воно має тільки політичну спрямованість і означає владу народу. Розуміння демократії як народовладдя грунтується на визнанні народу єдиним джерелом і верховним носієм влади в суспільстві, суб'єктом визначення характеру і змісту владних функцій, стосовно яких державна влада відіграє обслуговуючу роль.

Важливими складовими процесу демократичного здій­снення влади в суспільстві є універсальні демократичні про­цедури, які характеризують сучасну демократію і полягають у такому: вищий політичний законодавчий орган повинен бути обраний народом; поряд з ним повинні існувати виборні органи влади та управління менш високих рівнів, аж до самоврядування; виборці повинні бути рівними у правах, а виборче право — загальним; всі виборці повинні мати рівне право голосу; голосування повинне бути вільним; вибір із ряду альтернатив повинен виключати голосування списком; вибори повинні здійснюватися на всіх рівнях більшістю голосів, хоча таке значення цієї більшості може визначатися різним чином; рішення більшості обмежує права меншості; орган влади повинен користуватися дові­рою інших органів влади; відносини суспільства та обраних ним органів влади повинні бути взаємними й симетричними, з гарантованою законом і реакціями виборців відповідаль­ністю носіїв влади; демократія існує під неперервним і пильним громадським контролем; держава й суспільство напрацьовують дієві механізми упередження та усунення конфліктів на всіх соціальних і політичних рівнях: між поділеними владами, між більшістю і меншістю, соціаль­ними групами, націями, містом і селом тощо.

Забезпечення цих демократичних процедур передбачає конституціоналізм, тобто наявність конституції, яка закріп­лює повноваження органів влади та управління, механізми їх формування, визначає правовий статус особи та принципи рівності перед законом і поділу влади на законодавчу, виконавчу й судову з визначенням функціональних прерога­тив кожної з них. Важливою складовою демократичного політичного режиму є багатопартійність, вільна діяльність політичних і громадських організацій, у тому числі опози­ційних.

Демократія дає кожній окремій особі певну міру свободи, право діяти на власний розсуд в особистому житті, свободу вибору та обрання представників влади, свободу слова, зібрань, асоціацій тощо. Вона означає заперечення таких порядків, які б обмежували законні права і свободи людей. Проте демократія — це не вседозволеність, не анархія і не охлократія (влада натовпу). Ознакою демократичного режи­му є чітке визначення всіх процедур і процесів прийняття політичних рішень. Демократія вимагає жорсткої системи державної субординації з чітким розподілом повноважень, що дотримуються не тільки завдяки декретам і постановам, а й через силові структури верховних органів, обраних народом і підтримуваних ним.

Демократія передбачає процедури прийняття державних рішень відповідно до волі більшості, але з визнанням і поважанням прав і потреб меншості. Вона вимагає культури дотримання закону й конституційного порядку, толерант­ного ставлення до інших думок і позицій, готовності до компромісу у вирішенні спірних питань.

Демократичний політичний режим найповніше проявля­ється за республіканської форми державного правління парламентарного чи президентського типу. Цілком демо­кратичними можуть бути й парламентарні монархії. Проте за будь-якої форми державного правління до числа важливих спільних рис демократичних режимів належить пріоритет прав людини над правами держави, що означає визнання пріоритету громадянського суспільства над державою. У цьому полягає принципова відмінність у стосунках між державою і громадянським суспільством за демократичного політичного режиму. Якщо за авторитарного режиму грома­дянське суспільство зберігається, але підпорядковується державі, то в умовах демократії держава і громадянське суспільство виступають партнерами. Вони на паритетних засадах беруть участь у вирішенні тих чи інших суспільних проблем.

За демократичного політичного режиму громадянське суспільство здійснює ефективний контроль над державою через засоби прямої і представницької демократії, свої політичні інститути — політичні партії, групи інтересів, засоби масової інформації.

На практиці кожен із трьох основних типів політичних режимів рідко трапляється у, так би мовити, чистому вигляді. Найчастіше політичний режим у кожній країні виступає як поєднання у тій чи іншій пропорції ознак різних типів, передусім демократичного та авторитарного, з переважанням ознак того чи іншого режиму. У зв'язку з цим виокремлюють також жорстко авторитарний, авторитарно-демократичний і демократично-авторитарний, розгорнуто-демократичний та анархо-демократичний (спотворено демо­кратичний, який призводить до дезорганізації суспільного життя і в кінцевому підсумку переростає в тоталітаризм або жорсткий авторитаризм) режими.