Соціальна політика і соціальна справедливість.

Головне призначення соціальної політики: узгодження інтересів різних спільностей людей, розв'язання соціальних суперечностей, забезпечення цілісності суспільства.

Іншими словами, соціальна політика — це один із видів політики, спрямований на інтеграцію інтересів соціальних спільностей людей, розв'язання соціальних суперечностей з метою забезпечення єдності, цілісності суспільства.

Залежно від об'єктів соціальної політики виокремлюються ті чи інші її різновиди, наприклад політика соціального партнерства, етнічна, демографічна, молодіжна, пенсійна, регіональна політика тощо. Відповідно визначаються завдання соціальної політики. Головною ж проблемою соціальної політики є забезпечення в суспільстві соціальної справедливості.

Соціальна справедливість — це міра досягнення в суспільстві соціальної рівності і свободи.

Соціальна рівність і свобода взаємозв'язані таким чином, що чим більше в суспільстві свободи, тим менше в ньому соціальної рівності, і навпаки. Реалізація неоднакових розумових і фізичних здібностей людей обов'язково призводить до соціальної нерівності, поглиблення якої створює напруженість у суспільстві, породжує конфлікти.

Так, втілення в життя класичної ліберальної моделі суспільного розвитку, яка ґрунтується на абсолютизації індивідуальної свободи і формально-правовому розумінні рівності, призводило до різкого розшарування суспільства, загострення соціальних суперечностей і виникнення соціально-політичних конфліктів. Водночас абсолютизація соціальної рівності в ході реалізації соціалістичної моделі суспільного розвитку призводила до обмеження індивідуальної свободи людей, зрівнялівки, втрати стимулів до високопродуктивної праці, соціального споживацтва, що гальмувало економічний розвиток.

Завдання, отже, полягає в тому, щоб для кожного конкретного суспільства знайти оптимальне поєднання (міру) соціальної рівності і свободи. Для цього потрібно врахувати особливості історичного розвитку суспільства, конкретного етапу, на якому воно знаходиться, суспільної свідомості тощо. В протилежному разі здійснювана державою політика сприйматиметься як несправедлива і не знайде підтримки більшості суспільства. Цим, зокрема, пояснюється несприй-няття ліберальної моделі ринкової економіки з її абсолютизацією індивідуальної свободи та ігноруванням соціальної рівності більшістю населення колишніх соціалістичних країн, вихованою на ідеях соціальної рівності.

Таким чином, соціальні суб'єкти політики — це ті спільності людей, що виникли об'єктивно в процесі історичного розвитку, — суспільні класи, соціальні групи й верстви, нації, народності тощо. Вони мають як спільні, так і специфічні інтереси, які відстоюють з використанням політичної влади. Неузгодженість інтересів соціальних спільностей, загострення суперечностей між ними призводять до соціальних конфліктів, які, охоплюючи сферу реалізації політичної влади, набувають політичного характеру. Соціально-політичні конфлікти — не виняткове, а закономірне явище, зумовлене багатоманітністю соціальних інтересів. Інша справа — гострота і масштабність конфліктів, форми й засоби їх розв'язання, які залежать від ефективності політики.

Глибинне соціальне призначення політики полягає в урахуванні всієї багатоманітності соціальних інтересів, їх узгодженні, запобіганні конфліктам, розв'язанні їх в оптимальних, ненасильницьких формах. Найбільше цьому призначенню відповідає соціальна політика, основними різновидами якої є політика соціального партнерства, національна, демографічна, регіональна політика. Здійснювана в будь-яких формах, соціальна політика має виходити з принципу соціальної справедливості, забезпечувати стосовно кожного конкретного суспільства оптимальне поєднання соціальної рівності і свободи.