3 Основні гіпотези б:

1) люд-ка пов-ка має спільні харак-ки;

2) ці харак-ки можуть бути виявлені емпірич шляхом;

3) на основі вивч-ня закон-тей пов-ки людини (Л) пол-лог може упр-ти пов-кою Л.

Предметом аналізу біхевіоралістів стала політична поведінка на індивідуальному та колективному рівнях (у групах, соціальних інститутах) та різні аспекти політичного процесу, пов’язані з нею: 1) голосування на виборах; 2) участь в інших формах політичної активності, у тому числі неконвенційних (демонстрації, страйки), лідерство; 3) діяльність груп інтересів, політичних партій, суб’єктів міжнародних відносин.

Основні положення біхевіоризму:

1. досл-ня пол.-ки здій-ся крізь призму зразків пов-ки дієвих осіб політ процесу (індивід та колект акторів) за певних політ обставин;

2. Наук цінність мають лише ті дані, що можуть бути отримані та перевірені шляхом спост-ня або кіл-них вимірювань (позитивістський принцип верифікації);

3. Справжню цінність мають не теор досл-ня, а емпір факти та кіл-ні виміри політ явищ;

4. Застос-ня методів інших наук, в т.ч. природничих і точних, до аналізу політ явищ;

5. Несумісність наук хар-ру досл-ня і цін-ної орієн-ції досл-ка;

6. Створ-ня т. зв. «чистої науки». Б. виступає під прапором «чистої науки». Його прихильники говорять про свою непричетність до конкретної політичної практики, про своє усунення від прийняття рішень (або від рекомендацій для прийняття рішень) стосовно насущних соціально-політичних питань.

Недоліки Б.:

1. Проблемність перевірки статистичних емпіричних даних;

2. Неможливість визначення психол-го значення пов-ки, яку спостерігає досл-к;

3. Обмеж-ня св.-ди досл-ка через відмову від інститут, істор, юрид підходів;

4. Відмова від аналізу сус-ва як єдиного цілого;

5. Утопічність вимоги «ціннісного нейтралітету».

Тому наприкінці 60-х років виник постбіхевіоризм як критика біхевіоризму. Д. Істон ввів термін «постбіхевіоральна революція» для позначення руху у напрямку від біхевіоризму.

Сутність «постбіхевіоральної революції»: полягає в неприйнятті такого політичного дослідження і вивчення, яке прагне перетворити вивчення політики, політичну науку в більш жорстку наукову дисципліну, яка базується на методології природничих та точних наук. Причини: біхевіоризм зосереджувався здебільшого на вивченні політичної поведінки і не міг вирішувати нагальних проблем сучасності: 1) забруднення навколишнього середовища, 2) етнічна, расова та соціальна нерівність; 3) ядерна загроза тощо. Також розчарування в методах викликала нездатність передбачити події в США – «контркультурна революція». Криза науки + супутник-шок, космос-шок = недовіра до влади.

2-6 серп 1969 – 65-й з’їзд Амер асоц-ї ПН – «Нова революція в ПН» (Істон):

1. Пол.-гія повинна змінити методи;

2. Треба повернутися до морально-аксіологічних критеріїв, до істор методу тощо.

Принципи:

1. Зміст повинен передувати методиці. Важливо якомога повніше відповідати нагальним сучасним потребам, аніж займатися софістикою відносно методів дослідження.

2. Відмова від надання виключного значення емпіричним методам дослідження. Біхевіоралізм несе в собі ідеологію емпіричного консерватизму.

3. Тісний зв’язок теорії з практикою. Біхевіоралістське дослідження втрачає зв’язок з реальністю. Його стрижнем є абстрагування та аналіз, і вони покликані скрити жорсткі реалії політики. Завдання постбіхевіоралістської революції полягає в тому, щоб зруйнувати її «бар’єри замовчування», які неминуче створив біхевіоралізм, і таким чином допомогти політичній науці осягнути реальні запити людства в період кризи.

4. Відмова від «ціннісного нейтралітету» досліджень політичної науки. Наука ніколи не може бути ціннісно-нейтральною. Тому для того щоб зрозуміти межі та можливості нашого знання, ми повинні знати про ціннісні передумови, на яких воно базується, а також про альтернативи, заради яких це знання може бути використано.

5. Відповідальність за «продукт» своєї наукової роботи. Представники політичної науки несуть відповідальність за всіх інтелектуалів. Історична роль інтелектуалів полягає в тому, щоб захищати гуманістичні цінності цивілізації. В цьому їх унікальне завдання і обов’язок. Інакше вони можуть стати просто техніками, ремісниками для часткового ремонту суспільства.

6. Активна участь в повсякденному політичному житті (боротьбі). Якщо у інтелектуалів є зобов’язання – максимально використовувати і реалізовувати свої знання, то організації інтелектуалів – професійні організації, в т.ч. політичні, а також університети не повинні перебувати осторонь повсякденної політичної боротьби, а брати в ній участь. Політизація професії так само неминуча, як і бажана. Все це спричинило суттєві зміни в структурі ПН – після П. пол.-гія розділ-ся на декілька шкіл.