1. Модель относительной автономии.

Эта модель предоставляет независимость органам местного самоуправления, не отрицая в то же время реальности сущест­вования общенационального государства. Акцент делается на предоставление свободы действий местным властям в четко оп­ределенных рамках прав и обязанностей. Поэтому отношения между центром и местным самоуправлением в значительной степени определяются законодательством. Контроль носит ог­раниченный характер. Местные власти получают большую часть своих доходов через прямое налогообложение. В рамках этой модели органы местного самоуправления могут проводить политику, аналогичную или отличающуюся от политики цент­рального правительства.

2. Модель агентств. В рамках этой модели органы местного самоуправления рассматриваются, главным образом, в качестве своего рода агентств, проводящих политику центра. Это обеспе­чивается детальной спецификацией в законодательстве, разви­тием соответствующей системы правил и регулирования, а так­же организацией контроля. В этом случае нет необходимости или оснований для введения существенного местного налогооб­ложения. Основу доходов местных властей составляют субсидии центра и другие неместные источники финансирования.

3. Модель взаимодействий. В этой модели трудно определить сферы действия центральных и местных органов власти, пос­кольку они включены в сложную систему взаимоотношений, в которой акцент делается на взаимное влияние. Политические процессы в центре и на местах тесно взаимосвязаны (как, на­пример, во Франции через систему совмещения мандатов), когда проблемы часто решаются в процессе дискуссий. Чиновники всех уровней вовлечены в совместное обсуждение проектов и планов. В этой модели трудно провести четкое разграничение ответственности между центром и местным самоуправлением, так как акцент в основном делается на совместную деятель­ность. Финансовая база органов местного самоуправления включает в себя как местные налоги, так и субсидии центра. При этом налоги могут быть разделены между центром и мест­ными властями, а уровень субсидий защищен.

Взаимоотношения органов местного самоуправления с орга­нами государственной власти ни одной из западноевропейских стран не могут быть полностью описаны в рамках одной моде­ли. Можно говорить лишь о доминирующих тенденциях. Так, для Скандинавии и Германии ближе будет модель относитель­ной автономии, для Великобритании (особенно в период прав­ления консерваторов) - модель агентств, для Франции - мо­дель взаимодействия.

В то же время необходимо учитывать другие особенности в отношениях между центром и органами местного самоуправ­ления. Например, осуществляется ли контроль и представитель­ство органов местного самоуправления на уровне центрального правительства одним министерством или несколькими. Кроме того, вряд ли можно однозначно ответить, в какой стране мест­ные власти имеют наибольшую свободу действий в предоставле­нии услуг, поскольку это во многом зависит от того, о какой конкретной сфере деятельности идет речь. Так, во Франции ор­ганы местного самоуправления обладают значительной свобо­дой действий в сфере культуры, тратя на это все возрастающую часть местных расходов. При этом ограничения и регулирова­ние здесь не очень значительны, чего нельзя сказать об образо­вании и социальной помощи, которые в скандинавских странах традиционно отданы в сферу деятельности органов местного са­моуправления.

Шляхтун: системи організації публічної влади на місцях:

1. Англо-саксонської (Нова Зеландія, Австралія) діють тільки органи місцевого самоврядування на місцях. Державних органів немає взагалі. На всіх рівнях х-ся наявністю місц само вряд. Первинним суб’єктом місц самоврядування осн носієм  його функцій і повноважень є територіальна громада – це сукупність жителів адм.-тер од д-ви, це жителі населених пунктів адм.-тер д-ви середньої і вищої ланки.  Терит громада здійсн самоврядування безпосередньо і через органи місц самоврядув. Органи місцевого самоврядування – місц референдуми ,сільський схід, загальні збори жителів. Виконавча організація представницького органу:одноособовий(мер. староста) і колегіальний(склад з кількох осіб, кількість яких визначена законом).Голова представницького органу обирається або представницьким органом ,або населення.  Територіальна громада формує представницький орган і муніципальну раду та її виконавчий орган.

2. За романо-германської: існують одні й інші органи. Лише на рівні комунікації немає органів державної влади.   Органи місцевого самоврядування – представницький та виконавчий орган. Представницький обирається всім населенням (муніципальна рада). Цей орган формує свій виконком. Представники діють на громадських засадах, виконком – на постійній основі. Мер – у місті, сільський голова – у селі.  Може обиратися самим населенням (широкі повноваження) чи муніципальною радою – слабкий мер. Органи виконавчої влади держави: місцеві адміністрації, префектура, полісаріат.Глава органу викон вл здійснює адміністративний контроль за актами орг. місц само вряд і може або зупинити їх дію зі зверненням до суду з оскарженням або скасувати. Компетенція: управління власністю територіальної громади; органи державної влади – управління державною власністю, розробка місцевого бюджету, встановлення податків і зборів.      

3. Радянська модель: органи адм.-тер вл на місцях  діють тільки орг. держ вл. А органів місц само вряд немає..Представниькі  орг. всіх адм.-тер одиниць (ради асамблеї,збори)- орг. держ вл.Кожен із нх обирає колнгальни орган держ упр  в адм.-тер од – виконавчий комітет,народний уряд тощо. Преставн орг. і виконавчі комітети підпорядк один одному.

4. Іберійська модель(Іспанія) с-ма за якої тер громада  формує представницький орган .Представницький орган  або терит громада обир голову вікон органу.Уряд або президент призначає обраного голову главою міс орг. вик вл.

Шляхтун П. Конституційне право України

Способи конституційного розмежування компетенції федерації та її суб'єктів.

Наявність у федерації двох систем органів влади робить необхідним розмежування компетенції між ними. Конституції країн встановлюють п’ять основних принципів розмежування відповідної компетенції.

1. Принцип дуалістичного федералізму: визначається сфера виключної компетенції федерації, а сфера компетенції суб’єктів утворюється шляхом передачі їм залишкових повноважень (прийнятя констит ,змін і доповнень, прийнт. Законів, управл. Фед. Держ. власністю,фед бюджет, національна безпека, регламентація фінансової діяльності, зовнішня політика – компетенція федерації). (Австралії, Бразилії, Мексики, США, Швей­царії)федерації, в яких розмежування компетенції здійснюється шляхом визначення виключної компетенції самої федерації і передачі залишко­вих повноважень її членам, прийнято називати децентралізованими. Право інтервенції – втручання федерації у справи суб’єкта з метою запобігання виникненню «внутрішньої або зовнішньої загрози» державній владі.

Дуалістична фед - є набльш невизначеною, бо встановлені лише перелік питань з яких відання можна примати, а які ні не зазначено.

2. Принцип двох виключних сфер компетенції: визначається сфера виключної компетенції федерації і сфера виключної компетенції суб’єктів федерації.

Конституція Канади визначає дві сфери виключної компетенції — сферу федерації і сферу суб'єктів федерації. Для цього встановлено два переліки питань, віднесені відповідно до повноважень федерального парламенту і законодавчих органів провінцій. Як і в США, тут визнаний принцип, за яким усі нові за змістом питання, що виникають у державно-політичній практиці і стають предметом законотворчості, мають бути віднесені до компетенції федерації.

3. Принцип визначення двох сфер компетенції: виключної компетенції федерації і спільної(конкуруючої) компетенції федерації та суб’єктів федерації.У сфері конкуруючої компетенції можуть приймати рішення як федеральні органи, так і органи земель, при чому федерація має веровенство. (ФРН,Австрія,Нігерія,Пакистан)

4. Визначення трьох предметних сфер компетенції: виключної компетенції федерації, виключної компетенції суб’єктів федерації, спільної компетенції федерації і суб’єктів федерації.

(Індія) Залишкові повноважен­ня, які не знайшли свого конкретного відображення в конституції, здійснюються федеральними органами.

5. Визначення трьох сфер компетенції: виключної компетенції федерації, спільної компетенції федерації і суб’єктів федерації, залишкової компетенції суб’єктів федерації.

Конституція Росії також визнає наявність сфери так званих залиш­кових повноважень, які перебувають поза предметно визначеними сфера­ми виключної компетенції федерації і спільної компетенції. Але тут домінують суб'єкти федерації.

Местное управление (Голосов)

Наибо­лее распространенная в современной Западной Европе система орга­низации местного управления, так называемая «слитная» (fused) система, представляет собой компромисс между последовательной «исполнительной вертикалью» и демократическим принципом, со­гласно которому управляющие должны нести ответственность перед управляемыми. «Слитная» система была изобретена в наполеонов­ской Франции и распространилась по Европе вместе с французски­ми легионами. Потом легионеры ушли, но система сохранилась не только во Франции, но и в Италии, Бельгии, Нидерландах; она была воспринята и в ряде стран, избежавших французской оккупации. «Слитная» система предполагает, что носители исполнительной вла­сти на местном уровне являются назначенцами. В качестве демок­ратического противовеса используются избираемые на местах сове­ты, обладающие, в частности, контрольными функциями. В первоначальной версии «слитной» системы назначались как главы департаментов (префекты), так и мэры городов. В современной Франции мэров избирают. Тем не менее Франция и сегодня остается образцом государственной централизации.

Принципиально иная - так называемая дуалистическая - сис­тема местного управления исторически сложилась в Великобрита­нии. Эта система возлагает основные полномочия в области мест­ного управления на избранные населением советы. Советы выделяют из своего состава исполнительные органы (комитеты), которые и отправляют управленческие функции на местах. Органы централь­ного правительства осуществляют лишь общий правовой и финан­совый надзор над их деятельностью. Очевидно, дуалистическая сис­тема заметно расширяет возможности влияния граждан на процесс принятия решений местного значения. В то же время ее эффектом является высокий уровень децентрализации государственного уп­равления даже в таком вполне унитарном государстве, каким до са­мого недавнего времени (до созыва шотландского парламента) яв­лялась Великобритания. Весьма децентрализованной остается и система местного управления в США. В некоторых штатах Новой Англии сохранился порядок, при котором основные решения на местах принимают собрания граждан. Кроме того, многие должно­сти, в подавляющем большинстве стран мира зарезервированные за назначенцами (вроде начальников пожарных команд или преслову­тых «шерифов», т. е., по российским меркам, начальников район­ных отделов милиции), в США являются выборными. Несомненно, дуалистическая система демократичнее «слитной». В то же время критики нередко обращают внимание на то, что чрезмерная децент­рализация снижает общую эффективность государственного управ­ления. Следует отметить, что многие страны отказались от копиро­вания как французского, так и британского опыта. Их системы местного управления сочетают принципы обеих, а также нацио­нальные особенности. Такова, например, Германия.

Загальними юридичними принципами відносин муніципальних органів із центральною владою є законодавче регулювання організації й діяльності муніципалітетів у поєднанні з судовим і адміністративним контролем за законністю їхніх дій.За будь-якого рівня розвитку демократії місцеве самоврядування перебуває під контролем державної влади, що здійснюється з боку центральних органів і уповноважених посадових осіб на місцях.

У централізованих державах цей контроль здійснюється центральним урядом. Так, у Франції й Італії муніципальними органами відають міністерства внутрішніх справ, у Японії – міністерство у справах місцевого самоврядування. Певні наглядові функції стосовно муніципалітетів виконують й інші міністерства та центральні відомства, насамперед міністерства фінансів.

У федеративних державах муніципалітетами відають, як правило, уряди суб'єктів федерації. Так, у США контроль здійснюють у відповідних галузях департаменти та інші адміністративні органи штатів, у ФРН – урядовий апарат земель.

У деяких країнах, наприклад, у Скандинавських, Великобританії та ін., контроль за законністю фінансової та іншої діяльності органів місцевого самоврядування здійснюють спеціальні, відносно незалежні контролери – омбудсмани, що порушують питання про відповідальність посадових осіб муніципалітетів за неправильне здійснення фінансово-бюджетних та інших повноважень.

Є дві основних форми адміністративного контролю центральних органів влади над місцевими органами.

перша форма – це адміністративна опіка. За неї рішення органів місцевого самоврядування не можуть набирати чинності, поки не одержать схвалення місцевого адміністратора, призначеного або уповноваженого зверху (префекта, губернатора, та ін.). У схваленні в цьому випадку може бути відмовлено з мотивів як незаконності, так і недоцільності рішення. Така система збереглася в більшості держав Азії й Африки, у Польщі.

На сучасному етапі переважає метод адміністративного нагляду, що обмежується перевіркою тільки законності рішення органів місцевого самоврядування.

Існує твердий фінансовий контроль, особливо щодо дотацій центру, навіть за англо-американської системи організації місцевої влади.Загальними юридичними принципами відносин муніципальних органів із центральною владою є законодавче регулювання організації й діяльності муніципалітетів у поєднанні із судовим і адміністративним контролем за законністю їхніх дій'.

Основними напрямами втручання уряду в справи муніципалітету є:

а) пряме регулювання муніципальної діяльності;б) контроль за роботою муніципальних органів;в) забезпечення фінансової залежності муніципального управління уряду.

Адміністративне регулювання діяльності муніципальних органів виявляється у двох формах. По-перше, воно полягає у виданні урядом і окремими міністерствами нормативних актів з питань організації й діяльності муніципалітетів, різні галузі муніципального керування піддаються докладній регламентації. Таким чином, порушується принцип підпорядкування муніципалітетів виключно законодавчій владі парламенту. Щоб обійти цей принцип, використовується, зокрема, інститут делегованого законодавства.

Будь-які вказівки урядових органів з питань, що розглядаються як делеговані муніципалітетам справи загальнодержавного значення, для муніципальної влади обов'язкові. Однак втручання центру поширюється й на суто місцеві справи. Одним зі способів такого втручання є надання муніципалітетам рекомендацій, які зазвичай приймаються муніципальною владою без заперечень.

Формами контролю центральних органів є доповіді муніципальної влади, ревізії галузей муніципального керування, проведені спеціальними інспекторами міністерств та інших адміністративних органів, подання муніципалітетами статистичної інформації.

Часто центральні органи створюють на місцях так звані публічні корпорації, яким передається обслуговування певних сфер (транспорт, водопостачання, енергія та ін.), що обмежує роль місцевого самоврядування.На місцях створюються місцеві відділення міністерств, частина з яких може бути навіть підлегла в деяких питаннях муніципальним органам, але насправді тиск міністерств набагато сильніший.

Залежність муніципалітетів від урядового апарату забезпечується й системою державних дотацій виборному місцевому самоврядуванню. У США ці дотації становлять приблизно одну чверть муніципальних доходів, у Англії сума дотацій перевищує розміри надходжень від місцевих податків.Найжорсткіший адміністративний контроль над місцевими органами самоврядування існує в тих країнах, де муніципальними органами відають урядові агенти на місцях – префекти, губернатори (Франція, Японія)..

Підпорядкування муніципальних органів уряду і його агентам на місцях забезпечується погрозою застосування проти муніципальних рад їхніх членів і службовців адміністративних санкцій.акими санкціями є розпуск муніципалітетів, примусова відставка муніципальних рад, передача тих або інших повноважень муніципалітету урядовим агентам, відсторонення мерів і муніципальних службовців від посади, накладення на них різних стягнень, скасування актів муніципальних органів.

У низці держав, насамперед у Великобританії, істотним доповненням до адміністративного нагляду є судовий контроль за відповідністю рішення муніципальної влади актам центральних органів.

Проте місцеві органи самоврядування володіють у демократичних країнах значними повноваженнями й обмеження їхніх повноважень в одному аспекті зазвичай компенсується розширенням в іншому.У діяльності місцевого самоврядування в демократичних країнах велике значення мають різного роду громадські ініціативи: колективні виступи жителів з метою рішення місцевих проблем, самодіяльне їх вирішення тощо.Органи місцевого управління й самоврядування стали нині однією з найбільших ланок державної організації розвинутих зарубіжних держав.