Основні шляхи подолання соціально-політичних конфліктів.
Конфлікт – це зіткнення двох або більше різнопланових сил з метою реалізації їх інтересів в умовах протидії. Це – конфлікт особливого роду, оскільки він, по-перше, виникає і існує з приводу політичної влади і ії функціонування в суспільстві; по-друге, в політичному конфлікті задіяні не окремі індивіди, а соціальні групи; по-третє, політичний конфлікт найбільш соціально значимий, його наслідки, незалежно від бажання тих, хто не приймає участі в політиці, впливає на усі сфери суспільного життя Одна з особливостей політичного конфлікту полягає в тому, що він безпосередньо або опосередковано зачіпає інтереси великих соціальних груп, прошарків, класів, суспільства в цілому. Тому суб’єкти політичного конфлікту (політичні організації, інститути й окремі лідери) завжди виступають від імені певної соціальної спільноти.
Два підходи до вирішення:
1) марксизм: через ліквідацію однієї зі сторін
2) через узгодження інтересів сторін.
Основні проце дури вирішення конфліктів(загальна схема):
1) виявлення та пізнання дійсних інтересів, що лежать в основі конфлікту
2) обмін інформацією про інтереси сторін
3) свідоме утримання від застосування сили
4) взаємний мараторій ні дії, що загострюють конфлікт
5) підключення посередників
6) треба приділяти увагу потенційним учасникам конфлікту
7) чітке дотримання норм і процедур, що зближують конфліктуючі сторони, створюють атмосферу довіри
Методи вирішення:
1) втеча від конфлікту
2) відкладання конфлікту (перемир’я) - відхід від політичної боротьби взагалі, відхід від своїх позицій (к. між політичними партіями) – не призводить до кінцевого подолання (версальський договір)
3) Урегулювання конфлікту – це мирне протиборство сторін на основі збереження їх позицій та інтересів через посередника (напр. через погоджувальні комісії)
4) метод арбітражу -2 сторони добровільно передають суперечку на розгляд 3й, рішення якої обов’язкове для обох сторін. Арбітраж керується нормами міжнародного права. примирення сторін за допомогою посередників
5) переговори- примирення інтересів, а не позицій
У типології політичних конфліктів виділяють горизонтальний і вертикальний види. У горизонтальних політичних конфліктах боротьба за владу ведеться в рамках існуючого режиму. Наприклад, між урядом і парламентом, різними політичними угрупованнями в правлячій еліті, державою й окремими суб’єктами політики (особою, групою, інститутом). Цілями та причинами виникнення горизонтальних конфліктів є вдосконалення політичної системи влади (зміна лідера або правлячої еліти, часткове коригування політичного курсу, розширення або звуження владних повноважень суб’єктів політики). Вертикальні конфлікти відбуваються по лінії «влада–суспільство». Різні соціальні прошарки, класи й етнічні групи виявляють свої характерні позиції, грають певні ролі. Ієрархічність статусно-ролевої структури, нерівний доступ до ресурсів і влади породжують політичні конфлікти на всіх рівнях вертикалі «влада–суспільство».
Для пошуку технологій регулювання політичними конфліктами потрібно вирішити ряд завдань:
1.необхідно не допустити виникнення конфлікту або його розростання і переходу в таку фазу і такий стан, що значно збільшують соціальну кризу;
2.вивести всі приховані, латентні, неявні конфлікти у відкриту форму для того, щоб зменшити неконтрольовані процеси і наслідки даної взаємодії які неможливо буде правильно й оперативно відреагувати
3.зменшити ступінь соціальної напруги, що викликано розгортанням політичного конфлікту в суміжних областях політичного життя, щоб не виникати більш широкі, додаткові потрясіння, на регулювання яких буде необхідно витрачати додаткові ресурси й енергію
Для ефективного регулювання конфліктом необхідно враховувати стадію на якій він знаходиться і, відповідно, визначити головні завдання суб'єктів, що мають на меті контролювати політичний конфлікт. Так, в політичному конфлікті можна виділити наступні стадії його протікання:
1.Виникнення конфлікту. На цьому етапі конфліктні відносини зароджуються, складається атмосфера напруженості між опозиційними сторонами, що виражає наявність визначеного предмета суперечки і конкуренції, розбіжності позицій політичних суб'єктів.
2.Розвиток конфлікту. На даній стадії більш чітко виявляються сили, що підтримують кожну з конфліктуючих сторін; стає очевидним, що розширюється чи звужується сфера суперечки, яка ступінь його інтенсивності тощо. Збільшується число факторів, які необхідно відслідковувати для збереження контролю над розвитком конкурентних відносин, на даному етапі розвитку конфлікту.
3.Закінчення конфлікту. Остання стадія є найбільш складним етапом оскільки від результату закінчення спірних відносин залежить заново складений баланс політичних сил. Найчастіше розглядають два основних варіанти закінчення конфлікту - досягнення примирення сторін або їхня непримиренність, тобто створення безвихідної ситуації, нерозв'язності конфлікту. Між цими полюсами пролягає цілий ряд варіантів еволюції конфлікту, що відбивають його звичний розвиток (збереження колишньої інтенсивності), чи зниження, навпаки, наростання взаємної опозиційності сторін.
З огляду на найбільш типові засоби, можна виділяють два найбільш загальні шляхи примирення сторін:
Мирне врегулювання конфлікту, яке можна досягнути такими способами: досягненням компромісу на основі збереження вихідних позицій заснованих на взаємних поступках; зняттям конфліктного протиріччя, оскільки виснажені ресурси конфліктуючих сторін, що унеможливлює продовження суперництва; знайденим в ході суперечки взаємоповаги сторін, розуміння прав та інтересів суперника. Найчастіше цей шлях примирення пов'язаний не з однобічним нав'язуванням волі, а з активністю обох конфліктуючих сторін
Примирення на основі примусу, що дозволяє одній із сторін ігнорувати аргументи суперника.
- Предмет і структура політології як науки.
- Структура політології
- Методи політологічних досліджень.
- Основні категорії і функції політології.
- Місце політології в системі наук про суспільство.
- Основні національні школи сучасної зарубіжної політології.
- Пріоритетні напрями досліджень зарубіжної політології в ххі ст.: загальна характеристика.
- Теоретико-методологічні засади біхевіоралізму та постбіхевіоралізму.
- 3 Основні гіпотези б:
- Етапи становлення та розвитку політичної науки у Франції.
- 3) Дискусії навколо питання про співвідношення теоретичної та практичної політичної науки.
- Основні етапи становлення та розвитку політичної науки у Великобританії.
- Етап: поч.90-х рр.- по цей час – Сучасний етап.
- Становлення та розвиток політичної науки в сша (методологічні особливості).
- Етап: кін і св.В – кін іі св.В: етап професіоналізації пн
- Етап: кін дсв – кін 60х рр. 20 ст.: домінування поведінкового підходу (біхевіоралізму)
- 4 Етап: поч. 70х рр – до сьогодні: постбіхевіоралістичний.
- Сутність політики та її значення для життєдіяльності суспільства.
- Основні концепції політики.
- 2. Субстанційні визначення.
- Специфіка та структура політичної діяльності.
- Суб’єкти політики: поняття і класифікація.
- Влада як інструмент політики.
- Основні політологічні концепції влади.
- Проблема ефективності політичної влади.
- Легітимність політичної влади.
- Соціальні відносини як відносини політичні.
- Соціальна стратифікація і політика.
- Соціальна політика і соціальна справедливість.
- Етнонаціональні спільності як суб’єкти та об’єкти політики.
- Особливості державного регулювання національних відносин в умовах незалежної України.
- Сутність, типологія та функції соціально-політичних конфліктів.
- Основні шляхи подолання соціально-політичних конфліктів.
- Демократія як суспільне явище і наукове поняття.
- Основні політологічні концепції демократії.
- Політичні принципи демократії.
- Сутність демократизації як політичного процесу.
- Класична парадигма транзиту в політологічній теорії.
- Особливості політичного транзиту в Європі та пострадянському просторі.
- Відмінності між країнами цсє та снд
- Роль мас та еліт у процесах демократичних транзитів.
- Легітимність і політична стабільність як чинники демократичного транзиту.
- Особливості демократичного транзиту в Україні.
- Поняття та структура політичної системи суспільства.
- Типологія політичних систем сучасного суспільства.
- Політична система України.
- Держава, її основні ознаки та функції.
- Правова держава та проблеми її побудови в Україні.
- Держава і громадянське суспільство.
- Основні типи сучасних виборчих систем.
- Парламентаризм в системі сучасної демократії.
- Структура сучасних парламентів.
- Бікамералізм у світовій парламентській практиці.
- Депутатський імунітет та індемнітет і практика їх застосування в сучасних парламентах.
- Функції парламентів.
- Форми парламентського контролю.
- Процедура розпуску парламентів: світова практика.
- Громадські організації і рухи в політичному житті суспільства.
- Ознаки і функції політичних партій.
- Типологія політичних партій.
- Сучасні партійні системи.
- Групи інтересів і політика.
- Сутність та основні типи політичних режимів.
- Сутність, структура і функції політичної культури.
- Сутність і структура політичної свідомості.
- Політична ідеологія та її функції.
- Типологія політичної культури.
- Концепція громадянської культури г. Алмонда і с.Верби.
- Особливості політичної культури сучасного українського суспільства.
- Політична поведінка особи.
- Політична соціалізація.
- Роль засобів масової інформації у політичному житті суспільства.
- Сутність та обґрунтування теорії політичних еліт.
- Елітаризм і демократія.
- Бюрократія як соціально-політичне явище.
- Бюрократія і демократія.
- Лідерство як закономірність політичного процесу.
- Типологія політичного лідерства.
- Основні вимоги до сучасного лідера.
- Тенденції розвитку сучасних міжнародних відносин.
- Основні цілі і засоби здійснення зовнішньої політики держави.
- Генезис і основні риси консерватизму.
- Лібералізм та його вплив на розвиток суспільства.
- Еволюція соціалізму як ідеї і політичної практики.
- Сутність та ідейні засади різновидів політичного екстремізму.
- Політичний розвиток як модернізація
- Роль еліти в політичний модернізації України.
- Роль менталітету, традицій у політичній модернізації.
- Національні версії політичної модернізації в сша, Франції, Японії.
- 6. Государство сыграло большую роль в модернизации экономики Японии.
- Стратегії політичної модернізації в Україні в контексті євроінтеграції.
- Поняття геополітики та основні підходи до його визначення.
- Форми та сценарії політичного насилля у сучасному світі.
- Геополітична концепція атлантизму.
- Геополітична концепція євразійства.
- Головні вектори сучасної української геостратегії.
- Основні ідеї та представники європейської геополітичної думки.
- 2 Причини необхідності з’ясувати шляхи перетворення суто географічного терміну серединна Європа в політичну дійсність:
- Основні напрями діяльності Римського клубу.
- Світові цивілізації в глобальному вимірі.
- Глобальні проблеми сучасності: політичний вимір.
- Глобалізація та інформаційна революція як чинники сучасних політичних процесів.
- Мондіалізм – доктрина «нового світового порядку».
- Теоретичні джерела та концептуальні витоки порівняльної політології.
- Обновления и экспансии, «новая сравнительная политология» (с начала 50-х по конец 70-х годов);
- Кризиса и отпочковывания субдисциплин, «плюралистичная сравнительная политология» (с середины 70-х годов по настоящее время).
- Генезис сучасної порівняльної політології в сша, Європі, посткомуністичному світі.
- Сша и Западная Европа:
- Механізми виконавчої влади в порівняльній перспективі: переваги та недоліки.
- 1. Неконституционная исполнительная власть
- 2. Федерализм
- 3. Президентские системы
- Достоинства и недостатки президенциализма
- 4. Президентско-парламентская система
- 5. Премьерско-президентская система
- Полупрезидентские системы
- 6. Парламентская система
- Механізми відносин місцевої влади з центром: переваги та недоліки.
- 1. Модель относительной автономии.
- Специфіка мови як одного із засобів політики.
- Основні методи політичного прогнозування.
- Основні етапи та методи розробки і прийняття політичних рішень.
- 100.Технології лобіювання та тиску на політичну владу.
- Популізм як політична технологія.
- Концепція соціально відповідального маркетингу. Проблема довіри в політичній сфері.
- Потенційний політичний товар.
- Стратегія концентрованого політичного маркетингу.
- Владний ресурс як базова категорія політичного маркетингу.
- Социально-энергетические ресурсы власти:
- Экономические ресурсы власти:
- Культурно-информационные ресурсы:
- Особливості державного політичного маркетингу.
- Політика інформаційної безпеки. Фактори посилення уваги до охорони інформації в державній політиці.
- 108. Поняття „інформаційна еліта” та „медіабюрократія”.
- 109. Вплив Інтернету на політичні процеси: інформаційні війни, антиглобалістські акції, Інтернет-партії, „псевдодержави”.
- 110. Поняття „психологічна війна”. Військово-політичні аспекти розгортання інформаційної війни.