Теоретичні джерела та концептуальні витоки порівняльної політології.
Сравнение как метод политического исследования является таким же древним, как и изучение политики. В истории политических учений до формирования современной политической науки (вторая половина XIX в.) интерес к сравнительному методу заметен в трудах Аристотеля, Полибия, Цицерона, Фомы Аквинского, Макиавелли, Монтескье, Токвиля, Конта, Спенсера, Милля. На современную сравнительную политологию значительное влияние оказали идеи Дюркгейма и Вебера.
Аристотель, сравнивая различные формы государства, использовал дихотомную методологию разделения на роды и виды, проводил различие между необходимыми и случайными критериями классификации, заложил основы морфологического вида сравнения. Аристотелевская традиция сравнительного анализа обнаруживается у Полибия, Цицерона, Фомы Аквинского. Никкола Макиавелли исследовал различные виды государств и форм правлений, подчиняя свое сравнение поиску адекватных условий проявления зависимостей между судьбой и доблестью государя. Шарль-Луи Монтескье проверял действие выведенных им законов в различных социально-культурных и природно-географических условиях, опираясь на дедуктивный метод. Импрессионистский характер сравнительной методологии Алексиса де Токвиля вызвал значительный интерес исследователей-компаративистов. Джон Стюарт Милль внес свой вклад в индуктивный метод сравнения наиболее похожих систем. Эмиль Дюркгейм считал, что сравнения заставляют ощутить нужду в эксперименте в социальных науках. Идеально-типическая методология Макса Вебера была направлена на поиск исторического своеобразия изучаемых явлений и процессов (Richter, 1969; Jones, 1994; Kalberg, 1994). Все эти методологические традиции по-разному воспроизводятся в современных сравнительных исследованиях, подвергаясь естественной модификации и развитию.
Этапы становлення ср.пол-ии (Сморгунов):
Становление сравнительной политологии как самостоятельной отрасли знания (вторая половина XIX в.); Складываются две основные традиции научной работы, так или иначе проявляющиеся затем на протяжении всей известной нам истории дисциплины.
Одна тяготеет к конструированию моделей и к тому, чтобы направлять поиск данных при сравнениях. Она конструктивна и активна по своим методологическим установкам. Другая более ориентирована на наличные эмпирические данные и на их обобщение. Она описательна и по контрасту с первой реактивна.
Эдвард Фримен «Сравнительная политика» 1873, М.М.Ковалевский «Историко-сравнительный метод в юриспруденции и приемы изучения истории права» 1880, Фрэнсис Либе, Вудро Вильсон «Государство. Элементы исторической и практической политики» 1889, Джон Берджес «Политическая наука и сравнительное конституционное право» 1891.
Накопления потенциала, «традиционная сравнительная политология» (первая половина XX века); наряду с американской системой правления, элементами права и политической теорией, что было официально зафиксировано Американской ассоциацией политической науки в 1912 господствующим в сравнительной политологии остается «традиционный подход». Именно общая теория государственного управления имела непосредственное отношение к сравнительной политологии. На этом фоне практически незамеченным компаративистами остались два великих открытия основного инструмента сравнения — идеального типа Эмилем Дторкгеймом и Максом Вебером.
Доминирование позитивистско-описательного подхода привело как к игнорированию методологической проблематики, так и к обострению внутренних противоречий данного подхода, к его упрощению. Это вылилось в преувеличение институционально-юридического аспекта сравнений, нормативность «эмпирических» сравнительных построений, подчеркивание «образцовости» той или иной страны, специфического института, доминирование однолинейного евро-центричного прогрессизма. Брайс «Современные демократии» 1921.
Труды в области сравнительной политологии, а чаще всего одной его отрасли — сравнительного правления фактически сводились к так называемым конфигуративным исследованиям, то есть к описанию основных политических инстщутов некоторых ведущих стран мира, а затем этот материал объединялся под общим названием.
Во-первых, у исследователей-компаративистов отсутствовал глубокий интерес к теории в силу недоверия к так называемой нормативной политической теории, т.е. политической философии. Господствовало простое наблюдение и простое эмпирическое обобщение. Во-вторых, считалось, что высокий уровень теоретической абстракции не дает возможности осуществить эмпирическую проверку, и наоборот, теоретические абстракции в принципе не наблюдаемы. Существующие политические институты и нормы легко описывались уже сформированным языком норм. В-третьих, существовало убеждение о проблематичности формирования науки о политике, подверженной колебаниям и сильному влиянию субъективного фактора.
Ситуация начала изменяться уже в 30-е годы.- Арнольда Тойнби «Постижение истории», Герман Файнер «Теория и практика современного правления» 1932 г, Морис Дюверже «Политические партии» 1951,Кеннет Уиер «Федеративное правление» 1945 и «Современные конституции» 1951.
Важным фактором, благоприятствующим сравнительным исследованиям в США, стал мощный приток интеллектуальных сил из Европы накануне и во время Второй мировой войны. Отмечая значение научной иммиграции в США, Ханс Даальдер ссылается на имена Карла Дойча, Отто Кирхаймера, Пауля Лазарсфель-да, Ганса Моргентау, Франца Нойманна и Иозефа Шумпетера. В ходе формирования «целостной научной дисциплины» все отчетливей стало проясняться ее общетеоретическое значение для политологии в целом, для адекватного понимания не только отдельных аспектов политики, но и всего целостного политического феномена.
- Предмет і структура політології як науки.
- Структура політології
- Методи політологічних досліджень.
- Основні категорії і функції політології.
- Місце політології в системі наук про суспільство.
- Основні національні школи сучасної зарубіжної політології.
- Пріоритетні напрями досліджень зарубіжної політології в ххі ст.: загальна характеристика.
- Теоретико-методологічні засади біхевіоралізму та постбіхевіоралізму.
- 3 Основні гіпотези б:
- Етапи становлення та розвитку політичної науки у Франції.
- 3) Дискусії навколо питання про співвідношення теоретичної та практичної політичної науки.
- Основні етапи становлення та розвитку політичної науки у Великобританії.
- Етап: поч.90-х рр.- по цей час – Сучасний етап.
- Становлення та розвиток політичної науки в сша (методологічні особливості).
- Етап: кін і св.В – кін іі св.В: етап професіоналізації пн
- Етап: кін дсв – кін 60х рр. 20 ст.: домінування поведінкового підходу (біхевіоралізму)
- 4 Етап: поч. 70х рр – до сьогодні: постбіхевіоралістичний.
- Сутність політики та її значення для життєдіяльності суспільства.
- Основні концепції політики.
- 2. Субстанційні визначення.
- Специфіка та структура політичної діяльності.
- Суб’єкти політики: поняття і класифікація.
- Влада як інструмент політики.
- Основні політологічні концепції влади.
- Проблема ефективності політичної влади.
- Легітимність політичної влади.
- Соціальні відносини як відносини політичні.
- Соціальна стратифікація і політика.
- Соціальна політика і соціальна справедливість.
- Етнонаціональні спільності як суб’єкти та об’єкти політики.
- Особливості державного регулювання національних відносин в умовах незалежної України.
- Сутність, типологія та функції соціально-політичних конфліктів.
- Основні шляхи подолання соціально-політичних конфліктів.
- Демократія як суспільне явище і наукове поняття.
- Основні політологічні концепції демократії.
- Політичні принципи демократії.
- Сутність демократизації як політичного процесу.
- Класична парадигма транзиту в політологічній теорії.
- Особливості політичного транзиту в Європі та пострадянському просторі.
- Відмінності між країнами цсє та снд
- Роль мас та еліт у процесах демократичних транзитів.
- Легітимність і політична стабільність як чинники демократичного транзиту.
- Особливості демократичного транзиту в Україні.
- Поняття та структура політичної системи суспільства.
- Типологія політичних систем сучасного суспільства.
- Політична система України.
- Держава, її основні ознаки та функції.
- Правова держава та проблеми її побудови в Україні.
- Держава і громадянське суспільство.
- Основні типи сучасних виборчих систем.
- Парламентаризм в системі сучасної демократії.
- Структура сучасних парламентів.
- Бікамералізм у світовій парламентській практиці.
- Депутатський імунітет та індемнітет і практика їх застосування в сучасних парламентах.
- Функції парламентів.
- Форми парламентського контролю.
- Процедура розпуску парламентів: світова практика.
- Громадські організації і рухи в політичному житті суспільства.
- Ознаки і функції політичних партій.
- Типологія політичних партій.
- Сучасні партійні системи.
- Групи інтересів і політика.
- Сутність та основні типи політичних режимів.
- Сутність, структура і функції політичної культури.
- Сутність і структура політичної свідомості.
- Політична ідеологія та її функції.
- Типологія політичної культури.
- Концепція громадянської культури г. Алмонда і с.Верби.
- Особливості політичної культури сучасного українського суспільства.
- Політична поведінка особи.
- Політична соціалізація.
- Роль засобів масової інформації у політичному житті суспільства.
- Сутність та обґрунтування теорії політичних еліт.
- Елітаризм і демократія.
- Бюрократія як соціально-політичне явище.
- Бюрократія і демократія.
- Лідерство як закономірність політичного процесу.
- Типологія політичного лідерства.
- Основні вимоги до сучасного лідера.
- Тенденції розвитку сучасних міжнародних відносин.
- Основні цілі і засоби здійснення зовнішньої політики держави.
- Генезис і основні риси консерватизму.
- Лібералізм та його вплив на розвиток суспільства.
- Еволюція соціалізму як ідеї і політичної практики.
- Сутність та ідейні засади різновидів політичного екстремізму.
- Політичний розвиток як модернізація
- Роль еліти в політичний модернізації України.
- Роль менталітету, традицій у політичній модернізації.
- Національні версії політичної модернізації в сша, Франції, Японії.
- 6. Государство сыграло большую роль в модернизации экономики Японии.
- Стратегії політичної модернізації в Україні в контексті євроінтеграції.
- Поняття геополітики та основні підходи до його визначення.
- Форми та сценарії політичного насилля у сучасному світі.
- Геополітична концепція атлантизму.
- Геополітична концепція євразійства.
- Головні вектори сучасної української геостратегії.
- Основні ідеї та представники європейської геополітичної думки.
- 2 Причини необхідності з’ясувати шляхи перетворення суто географічного терміну серединна Європа в політичну дійсність:
- Основні напрями діяльності Римського клубу.
- Світові цивілізації в глобальному вимірі.
- Глобальні проблеми сучасності: політичний вимір.
- Глобалізація та інформаційна революція як чинники сучасних політичних процесів.
- Мондіалізм – доктрина «нового світового порядку».
- Теоретичні джерела та концептуальні витоки порівняльної політології.
- Обновления и экспансии, «новая сравнительная политология» (с начала 50-х по конец 70-х годов);
- Кризиса и отпочковывания субдисциплин, «плюралистичная сравнительная политология» (с середины 70-х годов по настоящее время).
- Генезис сучасної порівняльної політології в сша, Європі, посткомуністичному світі.
- Сша и Западная Европа:
- Механізми виконавчої влади в порівняльній перспективі: переваги та недоліки.
- 1. Неконституционная исполнительная власть
- 2. Федерализм
- 3. Президентские системы
- Достоинства и недостатки президенциализма
- 4. Президентско-парламентская система
- 5. Премьерско-президентская система
- Полупрезидентские системы
- 6. Парламентская система
- Механізми відносин місцевої влади з центром: переваги та недоліки.
- 1. Модель относительной автономии.
- Специфіка мови як одного із засобів політики.
- Основні методи політичного прогнозування.
- Основні етапи та методи розробки і прийняття політичних рішень.
- 100.Технології лобіювання та тиску на політичну владу.
- Популізм як політична технологія.
- Концепція соціально відповідального маркетингу. Проблема довіри в політичній сфері.
- Потенційний політичний товар.
- Стратегія концентрованого політичного маркетингу.
- Владний ресурс як базова категорія політичного маркетингу.
- Социально-энергетические ресурсы власти:
- Экономические ресурсы власти:
- Культурно-информационные ресурсы:
- Особливості державного політичного маркетингу.
- Політика інформаційної безпеки. Фактори посилення уваги до охорони інформації в державній політиці.
- 108. Поняття „інформаційна еліта” та „медіабюрократія”.
- 109. Вплив Інтернету на політичні процеси: інформаційні війни, антиглобалістські акції, Інтернет-партії, „псевдодержави”.
- 110. Поняття „психологічна війна”. Військово-політичні аспекти розгортання інформаційної війни.