Поняття та структура політичної системи суспільства.

Залежно від підходу політична система суспільства відповідно трактується у першому варіанті як система «взаємодій структурних елементів, за допомогою яких у суспільстві авторитарно розподіляються цінності» (Д. Істон), у другому — як система ролей або взаємодій струк­турних елементів, які виникають на вході і виході політичної системи та асоціюються «із застосуванням або загрозою застосування фізичного примусу» (Г. Алмонд).

Політична система суспільства — інтегрована сукупність політичних інститутів, що здійснює владне керівництво та управління суспільством.

Здійснюючи владне керівництво та управління суспільством, П. с. виконує такі основні функції: політичного цілепокладання; владно-політичної інтеграції суспільства; регулювання режиму соціально-політичної діяльності. +мобілізаційна функція, дистрибутивна, легітимізація.

.Відповідно до елементів ПС виокрем­люються інституціональна (або організаційно-інституціональна), регулятивна, функціональна і комунікативна під­системи політичної системи.

Інституціонольну підсистему політичної системи склада­ють політичні інститути — формалізовані явища і процеси політичного життя суспільства, до яких належать як самі політичні установи — держава та її структурні елементи (парламент, уряд тощо), політичні партії, громадсько-полі­тичні організації, органи місцевого самоврядування тощо, так і процеси їх упорядкованого функціонування

Інституціональна підсистема виступає основоположною як щодо політичної системи суспільства в цілому, так і стосовно її окремих складових. Вона є джерелом усіх найважливіших зв'язків, які виникають в межах політичної системи; визначає характер норм, які регулюють ці зв'язки. Саме стосовно неї політичні ідеї, погляди, уявлення, теорії виконують службові функції.

Оскільки політичні інститути є основними елементами політичної системи, то вона іноді визначається як «система інститутів (державних установ, політичних партій, громад­ських організацій), у межах якої відбувається політичне життя суспільства і здійснюється державна влада»4. Проте таке визначення, наголошуючи на структурному аспекті по­літичної системи суспільства, залишає поза увагою її функ­ціональний аспект.

Залежно від ступеня залученості до політичного життя, здійснення влади розрізняють три види організацій: власне політичні, невлас­не політичні і неполітичні.

Власне політичні організації прямо й безпосередньо здійснюють політичну владу у повному обсязі або, у край­ньому разі, прагнуть до цього. Здійснення влади або боротьба за неї є головним у їхній діяльності. Власне політичними організаціями виступають держава й політичні партії.

Невласне політичними організаціями є ті, участь у здій­сненні політичної влади для яких є лише одним із аспектів їх функціонування. Це громадсько-політичні організації — професійні спілки, об'єднання підприємців, творчі, моло­діжні, жіночі, ветеранські об'єднання тощо.

Нарешті, неполітичні організації, якими є, наприклад, науково-технічні товариства, різноманітні аматорські об'єд­нання

Завдяки функціональним особливостям організацій пер­шого і другого виду їх іноді називають відповідно монофунк-ціональними і поліфункціональними.

Центральна роль у політичній системі належить державі. Саме вона забезпечує політичну організованість суспільства, надаючи політичній системі цілісності і стійкості, орієнтую­чи її на найважливіші суспільні цілі.

Політичні партії є виразниками певних соціальних інтересів. Вони ідеологічно та організаційно об'єднують людей з метою здобуття, використання й утримання державної влади для задоволення цих інтересів.

На відміну від політичних партій громадські організації не прагнуть до завоювання державної влади, а обмежуються лише здійсненням впливу на неї. Вони є виразниками багатоманітних суспільних інтересів, і з метою захисту цих інтересів їхні представництва на державному рівні вступають у взаємодію з іншими політичними інститутами, насамперед із державою.

Важливий структурний компонент політичної системи суспільства складає її регулятивна (або нормативна) підсис­тема. Цю підсистему утворює сукупність політичних норм, за допомогою яких здійснюється регулювання політичних відносин. Соціально-політичні норми є різновидом соціаль­них норм і вирізняються тим, що спрямовані на регулювання політичних відносин. Одні політичні норми безпосередньо цілеспрямовано створюються державою (правові норми), політичними партіями і громадськими організаціями (кор­поративні норми), інші складаються й розвиваються посту­пово, під впливом як політичних, так і економічних, соціальних, духовних чинників. До них належать норми моралі, звичаї і традиції. Головною складовою регулятивної підсистеми політичної системи суспільства є норми національного права. Норми права — це встановлені або санкціоновані державою і спрямовані на регулювання суспільних відносин загально­обов'язкові для всіх громадян і юридичних осіб правила поведінки.

Різновидом соціальних норм є мораль як вияв духовного життя суспільства. Норми моралі надають змогу формувати моральну свідомість і оцінювати вчинки людей, забезпечуючи рівновагу суспільства та орієнтуючи громадян на дотриман­ня спільних інтересів. Моральні норми не оформлені з тим ступенем урегульованості, як правові, вони більшою мірою розраховані на розвиток здатності індивіда до саморегулю­вання, на самостійність і самоконтроль. Найбільший вплив на політичну поведінку справляють норми політичної етики, які стосуються саме політичного спілкування.

Істотний вплив на політичну систему країни справляють звичаї і традиції її політичного життя. Звичай — це правило, що склалося на основі постійного, одноманітного повторення даних фактичних відносин. Звичаї і норми, що передаються від покоління до покоління, є традиціями. ПСС є неперервно функціону­ючим соціальним утворенням. Складний і багатоплановий характер її не може бути розкритий без з'ясування основних форм і напрямів діяльності, способів і засобів впливу на суспільно-політичне життя.

Конкретне вираження і вияв функціональна підсистема політичної системи знаходить у політичному процесі й політичному режимі.

У загальному вигляді політичний процес визначається як форма функціонування ПСС, яка еволюціонує у просторі і часі; як сукупність дій, спрямованих на збере­ження або зміну певної політичної ситуації.

Функціональна підсистема знаходить свій вияв не лише в політичному процесі, а й у політичному режимі, під яким звичайно розуміють сукупність методів і засобів здійснення політичної влади. Найважливішими показниками політич­ного режиму є рівень і ступінь демократії та реальний політико-правовий статус особи.

Комунікативна підсистема політичної системи містить політичні відносини, тобто ті зв'язки між людьми та їх різноманітними спільностями, які складаються у процесі здійснення політичної влади або з її приводу. До цієї під­системи входять як формалізовані відносини, що ґрунтуються на нормах права і регулюються ними, так і ті нефор­мальні зв'язки, що не закріплені у праві, але відіграють істотну роль у політичному житті.

Суб'єктами політичних відносин є індивіди та їхні різно­манітні об'єднання, соціальні спільності, політичні інститути.

Залежно від суб'єктного складу політичні відносини поділя­ються на три основних групи. Передусім це відносини між соціальними спільностями (суспільними класами, соціаль­ними верствами і групами, націями, народностями тощо).

Другу групу складають відносини, однією з сторін яких є політична організація (т.зв. вертикальні відносини).

До третьої групи політичних відносин входять ті від­носини, які складаються між політичними організаціями та установами — державою, партіями, громадськими організа­ціями, органами місцевого самоврядування тощо як усере­дині них, так і між ними. Якщо відносини між соціальними спільностями виступають як первинні, то відносини між політичними інститутами, що виражають їх інтереси, є вторинними.

Органічні взаємозв'язки між компонентами та елемен­тами політичної системи називають системоутворюючими зв'язками. Комунікативна підсистема містить й інші взає­модії, важливе значення серед яких мають ті, що складаються між політичною системою та іншими системами — еконо­мічною, соціальною, культурною, екологічною тощо.

До числа елементів політичної системи суспільства нале­жать також політична свідомість і політична культура. Вони складають духовно-ідеологічну підсистему політичної системи.

Політична свідомість є відображенням політичного буття, передусім політичних відносин – у формі поглядів, уявлень, ідей, теорій тощо. Під політичною культурою розуміють сукупність стійких форм політичної свідомості й поведінки. За ширшого розуміння політичної культури до таких форм додають ще й характер і способи функціонування політичних інститутів у межах певної політичної системи.