Сутність, структура і функції політичної культури.

Культура (від лат. cultura — обробіток, виховання, освіта, шанування) — історично визначений рівень розвитку суспільства, творчих сил і здібностей людини, виражений в типах і формах організації життя і діяльності людей, а також у створюваних ними матеріальних і духовних цінностях; поняття «культура» вживається для характеристики певних історичних епох (антична культура), конкретних суспільств, народностей і націй (культура майя), а також специфічних сфер діяльності або життя (культура праці, побуту, художня культура); у більш вузькому розумінні — сфера духовного життя людей

Політична культура — це сукупність стійких форм політичної свідомості й поведінки, а також характеру і способів функціонування політичнихінститутів у межах певної політичної системи.

Іоганн Готфрід Гердер вперше увів термін «політична культура» до наукового вжитку німецький філософ-просвітитель.

Значний внесок у становлення й розвиток теорії політичної культури зробили американські політологи Г. Алмонд і С. Верба. Вони ж започаткували підхід до розуміння політичної культури як сукупності орієнтацій індивідів стосовно політичних об'єктів. Такі орієнтації виявляються на трьох рівнях. Це, по-перше, пізнавальні орієнтації, які охоплюють знання про політичну систему та її функціону­вання. По-друге, емоційні орієнтації, які виражають почуття щодо політичної системи, учасників політичного процесу. По-третє, це — оціночні орієнтації, які виражають особисте ставлення до політичної системи, її учасників та їхніх дій. «Поняття «політична культура», — писали Г. Алмонд і С. Верба у праці «Громадянська культура» (1965), — вказує на специфічні політичні орієнтації — установки стосовно політичної системи і її окремих частин та установки щодо власної ролі в системі. Це сукупність орієнтацій стосовно особливої сукупності об'єктів і процесів. Коли ми говоримо про політичну культуру суспільства, ми маємо на увазі політичну систему, інтеріоризовану в знаннях, почуттях та оцінках його членів». Отже, автори обмежили політичну культуру лише сферою політичної свідомості.

Вятра «політична культура — це сукупність позицій, цінностей і зразків поведінки, які стосуються взаємовідносин влади і громадян». Такий підхід, що грунтується на визнанні органічної єдності в політичній культурі двох сторін — духовної, ідеологічної і практичної, діяльної, досить поширений. Очевидно, він дещо повніше розкриває сутність політичної культури, ніж попередній, бо поведінка — це спосіб існування культури, без якого вона неможлива.

Фарукшин визначає політичну культуру як «сукупність стереотипів політичної свідомості й поведінки, властивих даній соціальній спільності».

Третій підхід до розуміння політичної культури близький до другого. Відповідно до цього підходу поряд з політичною свідомістю й поведінкою до політичної культури долучаються також способи функціонування політичних інститутів.

Структура політичної культури

політична свідомість: складають політичні інтереси, знання, ідеї, погляди, уявлення, переконання, цінності, оцінки, орієнтації, почуття, настрої, традиції тощо.

політична поведінка: норми політичної поведінки, навики і способи політичної діяльності, вміння і досвід тощо.

Залежно від суб'єкта політики розрізняють:

1. політичну культуру суспільства - є синтезом політичних культур усіх наявних у ньому соціальних спільностей

2. соціальної спільності

3. індивіда - це поєднання політичних знань, поглядів, уявлень, переконань, оцінок, орієнтацій і поведінки окремої людини

4. загальнолюдська політична культура - політичні ідеї і цінності, такі, наприклад, як свобода, рівність, справедливість, демократія тощо

Основними функціями п. к. є вираження й реалізація соціальних інтересів, нормативно-регулююча, виховна, комунікативна і прогностична.

І. Вираження й реалізація соціальних інтересів. У політичній свідомості, передусім у її найважливішій складовій — політичній ідеології, відтворюються корінні інтереси соціальних спільностей, які стосуються влади в суспільстві. Усвідомлення цих інтересів зумовлює відповідну політичну поведінку соціальних спільностей та окремих їх представників.

ІІ. Нормативно-регулююча ф. Реалізується вона за допомогою формування і закріплення в суспільній свідомості необхідних політичних цінностей, установок, цілей, мотивів і норм поведінки. Завдяки нормативно-регулюючій функції політичної культури досягається соціальний і в цілому — суспільний консенсус.

ІІІ. Виховна ф., або функція політичної соціалізації, спрямована на формування й розвиток індивіда як суб'єкта політичних відносин.

ІІІ. Комунікативна ф. виявляється в тому, що політична культура виступає засобом ідейно-політичного і правового зв'язку громадян з політичними інститутами та між собою. Ця функція забезпечує взаємодію всіх учасників політичного процесу на базі використання загальноприйнятих термінів, символів, стереотипів мислення й поведінки.

ІV. Прогностична ф. полягає в тому, що на основі знання особливостей і стану політичної культури різних соціальних спільностей можна передбачити можливі варіанти їхньої поведінки.