6. Государство сыграло большую роль в модернизации экономики Японии.
7. Важную роль в развитии японской экономики сыграло Управление экономического планирования, в деятельности которого принимали активное участие представители национальных финансовых групп и корпораций.
8. Министерство международной торговли и промышленности (MITI) также играло большую роль в процессе модернизации хозяйства. Оно было основано в 1949 году и формализовало отношения между государством и частным сектором. В 2001 году в ходе административной реформы оно было встроено в министерство экономики, торговли и промышленности (METI).
Три этапа модернизации хозяйства Японии
Первый этап – это развитие трудоемких отраслей (легкая промышленность),
Второй – развитие материалоемких отраслей (металлургия, нефтехимия, автомобильная промышленность, судостроение) в период экономического роста 50–60-х и «экономического чуда» 70–80-х.
Третий, современный этап связан с развитием наукоемких отраслей, таких как электроника, робототехника, биотехнология, создание новых материалов.
Форсированная модернизация Японии: достижения и издержки
Модернизационный консерватизм, сторонником которого всегда выступала ЛДПЯ, опирался на ценности традиционной японской семьи: патернализм, чинопочитание, верность. Известно, что крупные японские корпорации, наследники дзайбацу, предпочитают нанимать сотрудников один раз и на всю жизнь.
Внешне это выглядит благопристойной корпоративной заботой о персонале, а на деле представляет собой устойчивую систему сверхэксплуатации и коррупции. В полной мере коррупция как тормозящий фактор экономического развития и одна из причин политической дестабилизации заявила о себе только в 70-х годах. Борьбу с ней серьезнейшим образом осложняет нечеткое различие между публичной и частной сферами, поскольку группы интересов невероятно тесно переплетены с чиновничьим и партийным аппаратами, СМИ и полицией.
Горбатенко В. Стратегія модернізації суспільства
Далекосхідну групу очолює Японія, модернізаційний досвід якої сформувався в рамках другого ешелону капіталізму. Реформування Японії розпочалося у другій половині XIX ст., тоді, коли На відміну від інших азіатських країн, її майже не зачепила колоніальна експансія. Ізоляція країни від Заходу і від континентальної Азії в часи панування династії Токугава зберегла могутній потенціал традиціоналізму, який, поєднавшись після революції Мей-Дзі з елементами "модерніті", зіграв важливу роль у реформуванні держави й суспільства.
Після 1868 р. для Японії відкрився прокладений Заходом шлях соціально та юридично захищеної приватно-підприємницької діяльності,індустріалізації на західний манер,апробований на практиці досвід вдосконалення політичної системи. І Японія використала наданий їй самою історією шанс. Реформатори-феодали, проголосивши так звану "еру просвіти Мей-Дзі ".започаткували широкі реформи: від перетворення всього механізму державного управління до організації масової освіти.
Зокрема було надано можливості доступу у владну еліту здібним вихідцям з нетитулованих станів; знайдено засоби для проведення радикальної земельної реформи; відкрито навчальні заклади й започатковано навчання молодих японців в університетах Європи. Японські реформатори, запрошуючи закордонних фахівців, не пішли шляхом сліпого копіювання чужого досвіду, а максимально використали можливості запозичення всього того, що сприяло розвитку країни, не руйнуючи її самобутності. Як наслідок, 1889 р. Японія стає конституційною монархією, в ній починає діяти парламент.
Започаткувавши модернізацію, азіатська країна підійшла вибірково не лише до окремих елементів чужого досвіду, а й до вибору інституціональних моделей, співвідносячи їх з традиційними інститутами і прагненнями правлячої еліти. Так конституцію 1889 р. було розроблено за зразком імперської Німеччини з орієнтацією на централізовану політичну систему, котра, як вважає Т. Парсонс,має спільні ознаки з-політичними системами Прусії та Радянського Союзу.
Поєднання модернізації з традиційною бюрократично-ієрархічною організацією управління суспільством не тільки надало японському суспільству цілий ряд переваг, а й спровокувало разом з кризовими явищами в надрах західної цивілізації прихильність Японії до воєнної експансії і фашизму. Із проникненням цієї прихильності в структуру суспільно-політичних змін закінчилась епоха Мей-Дзі і утвердились згубні для всього суспільства мілітарно-імперіалістичні устремління, яких вимагали боротьба за тихоокеанські інтереси та прагнення до активної участі у протистоянні військово-політичних блоків країн. Поразка Японії у другій світовій війні і наступні союзницькі взаємовідносини зі США означали новий поворот в історії цієї країни.
Не зважаючи на прихильність до корпоративістських форм, вона під впливом і за матеріальної підтримки західних держав створила демократичний парламентський режим, пішла шляхом подальшої індустріалізації, якій уже не заважала мілітаризація, а також започаткувала модернізацію сільського господарства через систему сімейних ферм.
Успіх японського варіанту реформування суспільства значною мірою зумовило цілісне впровадження і пристосування всього комплексу елементів прогресивного типу розвитку до традиційних національних умов,включаючи ринкові відносини,політичну мобілізацію населення, демократизацію, правову державу, громадянське суспільство та ін.
Органічне запровадження цих елементів західного цивілізаційного розвитку пов'язане з притаманним японській традиції плюралізмом, сутність якого виражається у поєднанні та співіснуванні різних смаків, форм ментальності, звичаїв,стилів життя у свідомості і поведінці однієї особи.
До національних морально-людських компонентів японського суспільства належать: повага до держави та відданість їй, аж до обожнювання; почуття обов'язку, людинолюбства, поважного ставлення до старших; дотримання традиційних норм суспільних, сімейних та групових відносин. Важливою особливістю культури цієї країни є орієнтація на групові,колективістські та ієрархічні нор ми і цінності,що дозволило досягти самообмеження особи,необхідного для гармонії суспільних,державних і особистісних інтересів, синтезу традиційних та сучасних елементів. Все це дозволяє говорити про японський тип демократії, як про корпорати-вістський.
Отже шлях Японії до сучасного розвиненого типу держави й суспільства засвідчує самобутність і дає підстави зробити деякі узагальнення:
1) японський досвід показує неправомірність ототожнення демократії з індивідуальною свободою й доводить неправомірність однозначного ототожнення модернізації незахідних суспільств з вестернізацією, орієнтованою на механічну трансплантацію західних цінностей;
2) культура Японії в умовах суспільних перетворень довела, що незахідні країни, за умови готовності традиційних елементів сприймати й відтворювати цінності і норми демократії і ринку, можуть черпати життєві сили у самих собі;
3) державотворення за японським зразком дає підстави вважати сильну, централізовану державу з елементами авторитаризму ефективним засобом консолідації суспільства і впровадження апробованих розвиненими країнами елементів оптимального функціонування державного механізму, політичної системи і громадянського суспільства.
- Предмет і структура політології як науки.
- Структура політології
- Методи політологічних досліджень.
- Основні категорії і функції політології.
- Місце політології в системі наук про суспільство.
- Основні національні школи сучасної зарубіжної політології.
- Пріоритетні напрями досліджень зарубіжної політології в ххі ст.: загальна характеристика.
- Теоретико-методологічні засади біхевіоралізму та постбіхевіоралізму.
- 3 Основні гіпотези б:
- Етапи становлення та розвитку політичної науки у Франції.
- 3) Дискусії навколо питання про співвідношення теоретичної та практичної політичної науки.
- Основні етапи становлення та розвитку політичної науки у Великобританії.
- Етап: поч.90-х рр.- по цей час – Сучасний етап.
- Становлення та розвиток політичної науки в сша (методологічні особливості).
- Етап: кін і св.В – кін іі св.В: етап професіоналізації пн
- Етап: кін дсв – кін 60х рр. 20 ст.: домінування поведінкового підходу (біхевіоралізму)
- 4 Етап: поч. 70х рр – до сьогодні: постбіхевіоралістичний.
- Сутність політики та її значення для життєдіяльності суспільства.
- Основні концепції політики.
- 2. Субстанційні визначення.
- Специфіка та структура політичної діяльності.
- Суб’єкти політики: поняття і класифікація.
- Влада як інструмент політики.
- Основні політологічні концепції влади.
- Проблема ефективності політичної влади.
- Легітимність політичної влади.
- Соціальні відносини як відносини політичні.
- Соціальна стратифікація і політика.
- Соціальна політика і соціальна справедливість.
- Етнонаціональні спільності як суб’єкти та об’єкти політики.
- Особливості державного регулювання національних відносин в умовах незалежної України.
- Сутність, типологія та функції соціально-політичних конфліктів.
- Основні шляхи подолання соціально-політичних конфліктів.
- Демократія як суспільне явище і наукове поняття.
- Основні політологічні концепції демократії.
- Політичні принципи демократії.
- Сутність демократизації як політичного процесу.
- Класична парадигма транзиту в політологічній теорії.
- Особливості політичного транзиту в Європі та пострадянському просторі.
- Відмінності між країнами цсє та снд
- Роль мас та еліт у процесах демократичних транзитів.
- Легітимність і політична стабільність як чинники демократичного транзиту.
- Особливості демократичного транзиту в Україні.
- Поняття та структура політичної системи суспільства.
- Типологія політичних систем сучасного суспільства.
- Політична система України.
- Держава, її основні ознаки та функції.
- Правова держава та проблеми її побудови в Україні.
- Держава і громадянське суспільство.
- Основні типи сучасних виборчих систем.
- Парламентаризм в системі сучасної демократії.
- Структура сучасних парламентів.
- Бікамералізм у світовій парламентській практиці.
- Депутатський імунітет та індемнітет і практика їх застосування в сучасних парламентах.
- Функції парламентів.
- Форми парламентського контролю.
- Процедура розпуску парламентів: світова практика.
- Громадські організації і рухи в політичному житті суспільства.
- Ознаки і функції політичних партій.
- Типологія політичних партій.
- Сучасні партійні системи.
- Групи інтересів і політика.
- Сутність та основні типи політичних режимів.
- Сутність, структура і функції політичної культури.
- Сутність і структура політичної свідомості.
- Політична ідеологія та її функції.
- Типологія політичної культури.
- Концепція громадянської культури г. Алмонда і с.Верби.
- Особливості політичної культури сучасного українського суспільства.
- Політична поведінка особи.
- Політична соціалізація.
- Роль засобів масової інформації у політичному житті суспільства.
- Сутність та обґрунтування теорії політичних еліт.
- Елітаризм і демократія.
- Бюрократія як соціально-політичне явище.
- Бюрократія і демократія.
- Лідерство як закономірність політичного процесу.
- Типологія політичного лідерства.
- Основні вимоги до сучасного лідера.
- Тенденції розвитку сучасних міжнародних відносин.
- Основні цілі і засоби здійснення зовнішньої політики держави.
- Генезис і основні риси консерватизму.
- Лібералізм та його вплив на розвиток суспільства.
- Еволюція соціалізму як ідеї і політичної практики.
- Сутність та ідейні засади різновидів політичного екстремізму.
- Політичний розвиток як модернізація
- Роль еліти в політичний модернізації України.
- Роль менталітету, традицій у політичній модернізації.
- Національні версії політичної модернізації в сша, Франції, Японії.
- 6. Государство сыграло большую роль в модернизации экономики Японии.
- Стратегії політичної модернізації в Україні в контексті євроінтеграції.
- Поняття геополітики та основні підходи до його визначення.
- Форми та сценарії політичного насилля у сучасному світі.
- Геополітична концепція атлантизму.
- Геополітична концепція євразійства.
- Головні вектори сучасної української геостратегії.
- Основні ідеї та представники європейської геополітичної думки.
- 2 Причини необхідності з’ясувати шляхи перетворення суто географічного терміну серединна Європа в політичну дійсність:
- Основні напрями діяльності Римського клубу.
- Світові цивілізації в глобальному вимірі.
- Глобальні проблеми сучасності: політичний вимір.
- Глобалізація та інформаційна революція як чинники сучасних політичних процесів.
- Мондіалізм – доктрина «нового світового порядку».
- Теоретичні джерела та концептуальні витоки порівняльної політології.
- Обновления и экспансии, «новая сравнительная политология» (с начала 50-х по конец 70-х годов);
- Кризиса и отпочковывания субдисциплин, «плюралистичная сравнительная политология» (с середины 70-х годов по настоящее время).
- Генезис сучасної порівняльної політології в сша, Європі, посткомуністичному світі.
- Сша и Западная Европа:
- Механізми виконавчої влади в порівняльній перспективі: переваги та недоліки.
- 1. Неконституционная исполнительная власть
- 2. Федерализм
- 3. Президентские системы
- Достоинства и недостатки президенциализма
- 4. Президентско-парламентская система
- 5. Премьерско-президентская система
- Полупрезидентские системы
- 6. Парламентская система
- Механізми відносин місцевої влади з центром: переваги та недоліки.
- 1. Модель относительной автономии.
- Специфіка мови як одного із засобів політики.
- Основні методи політичного прогнозування.
- Основні етапи та методи розробки і прийняття політичних рішень.
- 100.Технології лобіювання та тиску на політичну владу.
- Популізм як політична технологія.
- Концепція соціально відповідального маркетингу. Проблема довіри в політичній сфері.
- Потенційний політичний товар.
- Стратегія концентрованого політичного маркетингу.
- Владний ресурс як базова категорія політичного маркетингу.
- Социально-энергетические ресурсы власти:
- Экономические ресурсы власти:
- Культурно-информационные ресурсы:
- Особливості державного політичного маркетингу.
- Політика інформаційної безпеки. Фактори посилення уваги до охорони інформації в державній політиці.
- 108. Поняття „інформаційна еліта” та „медіабюрократія”.
- 109. Вплив Інтернету на політичні процеси: інформаційні війни, антиглобалістські акції, Інтернет-партії, „псевдодержави”.
- 110. Поняття „психологічна війна”. Військово-політичні аспекти розгортання інформаційної війни.