Поняття геополітики та основні підходи до його визначення.

Поняття геополітики характеризує місце і конкретноістор. форми впливу територ.-простор.особливостей, положення держав чи їх блоків на локальні, регіональні, континентальні чи глобальні процеси.

Два підходи до розуміння геополітики:

У вузькому сенсі: політологічна концепція, яка визнає у зовнішній політиці держави визначальну роль географічного фактору, а саме: просторове розташування країни, розмір території, кількість і щільність населення, природні ресурси, особливості клімату.

У широкому сенсі: сукупність фізичних, соціальних, матеріальних і моральних ресурсів держави, використання яких дозволяє їй досягати своїх цілей на міжнародній арені.

Обидва підходи досліджують зовн.політику держав, відносини між ними, намагаючись з'ясувати закономірності та детермінан­ти. Відмінності: 1 підхід акцентує увагу на географічному аспекті таких діяльності та відносин. 2 підхід – на соціокультурному рівні, не заперечуючи фізичного впливу, але й не абсолютизуючи його.

Об’єкт дослідження геополітики – міжнародні відносини і зовнішня політика держав, а предмет – чинники, що їх визначають.

Різниця між 2 основними підходами є конкретно-історичною, і зумовлена двома етапами становлення геополітичної думки:

1. Класична геополітика.

2. Постмодерна геополітика (відповідає реаліям постбіполяр.світу).

Різниця між підходами у різному тлумачення префіксу “гео-“.

Класична геополітика тлумачить як географічну, просторово-терит. детермінанту зовн. політики, а сучасна геополітика як синонім глобального, “вселюдського”. Процеси, які мають ці ознаки сьогодні детермінують зовн.політику держав, а вміння держав використовувати процеси у своїх інтересах визначає геополітичне положення.

Класична геополітика тяжіє до політичної географії і багато у чому співпадає з нею в об’єкті свого дослідження.

Політична географія – суміжна до політології наукова дисципліна і складова геогр.наук, яка вивчає просторову організацію політ.життя і вплив географічного фактору на політику.

Відмінність між геополітикою та політичною географією.

Тотожність геополітики та політ.географії стосується об’єкту дослідження: політики і просторово-територ. чинників її формування.

Якщо політична географія досліджує державу з точки зору простору і вивчає вплив природного середовища на політику держави, то геополітика розглядає простір з точки зору держави, роблячи акцент на з’ясуванні можливостей використання географічного середовища в своїх інтересах, в інтересах військо­во-політичної, економічної й екологічної безпеки держави.

Перші «геополітики»:

«Органічна школа» Ф. Ратцеля.

Органічна теорія: головним завданням географічних досліджень є досягнення уявлення про форми землі та різнобічну залежність від них людства.

Органічне розуміння землі –розуміння, у якому тверда, рідка та газоподібна частини та життя, що в них розвивається, розгля­дається як одне ціле, елементи якого пов'язані історично та знахо­дяться у безперервній взаємодії.

Вперше з'являється опозиція суші та води, визначаль­на для класичної геополітики. Зміст: земле­роб зрештою підкорює собі землю, а море ніколи остаточно не може бути під­корене людиною. Море – носій прогресу в історії й виховує справжню велику державу. В замкнутому середовищі матери­кових земель розвиваються лише напівкультури. Суша і море по-різному впливають на характер народів. Горизонти народів які бачать навколо море, завжди ширші від горизонтів жителів суші, погляд яких затуляють ліс і гори. Тому першим властивий дух сміливості та ви­тривалості.

Виникнення мореплавання за значенням = винайденню вогню: єдине людство могло виникнути лише, коли була подолана межа моря.

Наближається до поняття "берегової зони", яке є своєрідним синтезом моря і суші. Спроба формулювання закону морського панування: велика влада випливає з невеликого простору зі значними наслідками, але зале­жить і від величі окремих рішень. Друга складова морського панування пояс­нюється пасивністю моря: море – лише шлях між двома ділянками суші, що є пасивним до перебігу подій, які переміщуються по ньому з суші на сушу.

Продовженням морів усередину країни є річки. Річки спрямовують культурне життя країни у бік морів, у які впа­дають.

Геополітичні погляди Р. Челлена

Геополітика – це наука про Державу, як про географічний організм, що втілений у просторі.

Головна праця Р. Челена „Держава. як форма життя”

Держави, подібно до людей, є мислячими і відчуваючими істотами. Оскільки сутністю будь-якого організму є боротьба за існування, то Держави теж повинні розвиватися за правилами боротьби за існування. Для Держави ця боротьба означає боротьбу за простір. Тому ті Держави, які є обмежені у просторі, але які є життєздатними, підпорядковані категоричному політ імперативу – розширювати свою територію шляхом колонізації, об’єднання чи загарбання.

Великі Держави зростають внаслідок своєї сили, яка є більш важливим фактором існування Держави аніж закон. Якщо закон становить етично раціональний елемент життя Держави, то сила є її природним органічним імпульсом.

Складові сили:

- геополітичний (фізично-географічні ознаки Д)

• екополітика (господарська активність Держави)

• демополітика (народ зі своїми національними і етнічними характеристиками)

• соціополітика (соціальна спільнота різних класів і професій)

• кратополітика (форма Державного правління зі своєю конституцією та адміністративною структурою)

Концепція морської могутності А. Мехена.

Альфред Мехен (таласоократія). („Вплив морської сили на історію. 1660-1783 рр.”). Вихідне положення – володіння морем або контроль над ним – великий фактор в історії світу.

Формула морської могутності нації – військовий флот + торговий флот + військово-морські бази = морська могутність країни.

Х. Макіндер про географічну вісь історії.

Телурократична концепція. („Географічна вісь історії”, 1904). Вихідна теза: найбільш вигідним геогр.положен ням Держави є серединне центральне з планетарної точки зору. В центрі світу – євразійський континент, у центрі його – серце світу heartland: континентальні маси Євразії, найбільш вдалі території для контролю над усім світом.

Heartland зумовлює поділ земної кулі на наступні зони:

1. Світовий острів – Європа, Азія, Африка

2. Ядро світ. (серце землі, heartland) – Євразія, яка співпадає з Росією.

3. Пояс країн – межують з морем і утворюють т.зв. „внутрішній напівмісяць”, доступний для мореплавства (Європа: Німеччина та Австрія, Передня Азія: Туреччина, Зх. і Сх. Індія, сх.-азіатські окраїнні області (Маньчжурія, Корея, Сх.Китай); Азіатський архіпелаг: Тайвань, Філіппіни, Індонезія).

4. Країни „зовн. напівмісяця”, утворюють кільце з острівних баз, призначених для торгівлі і морсь ких сил, і недосяжні для сухопутних держав Євразії (Англія, США, Пд. Африка, Австралія, Канада, Японія).

Співвідношення зон можна виразити формулою світового панування. „Хто володіє Сх.Європою, той володіє heartland-ом, хто володіє heartland-ом, той володіє світовим островом; хто володіє світовим островом той володіє світом”.