Влада як інструмент політики.

За вихідне та найпростіше визначення влади можна визначити влади як вплив однієї частини суспільства (індивіда, групи, організації, тощо) на поведінку іншої у бажаному для себе напрямі. Будучи відношенням, влада потребує двох сторін. Особливістю владного відношення є перевага однієї сторони над іншою. Сторону з переважним впливом називають суб’єктом влади, а сторону що зазнає цього впливу – об’єктом. Влада не є властивістю ні суб’єкта, ні об’єкта, а виступає саме як відношення між ними.

Підходи до розуміння.

1. Біологічний – влада притаманна біологічній природі людини.

2. Антропологічний – пояснює владу виходячи з суспільної природи людини і поширенням її на всі соціальні утворення.

3. Політологічний – ґрунтується на органічному зв’язку влади й політики, пов’язує їх існування з певними етапами суспільного розвитку для яких є наявність спеціальних інститутів здійснення влади, насамперед держави.

Отже, влада притаманна будь-якому суспільству (не тваринному), тоді як політична влада, політико-владні відносини характерні лише для певних етапів суспільного розвитку. Владу варто розглядати як вольове відношення між людьми, за якого одні люди можуть нав’язувати свою волю іншим.

Специфічною ознакою влади як суспільного відношення виступає домінування владної волі, а не просто впливу. Вплив – ширше явище від влади.

Форми влади – потенціальна і реальна. Потенціальна влада – влада, що не виявила себе. Потенціальна влада справляє на об’єкти дисциплінуючи та організуючий вплив.

Засоби влади – примус, право, авторитет, тощо. За засобами влада поділяється на: економічна, соціальна, політична, духовно-інформаційна, сімейна, тошо.

Економічна влада – матеріальні потреби суспільства, відносини з приводу володіння власністю.

Соціальна – розподіл соціальних благ, визначення статусу в структурі суспільстві (соціальне забезпечення, пільги).

Духовно-інформаційна – інформаційний та ідеологічний вплив (мораль, релігія, ідеологія, мистецтво, наукові знання, інформація, авторитет, ЗМІ).

Сімейна влада – авторитет одного чи кількох членів сім’ї, вияв поваги.

Політична влада. Бурлацький – здатність відображати власні інтереси, проводити свою волю за допомогою політики і правових норм. Політичну владу можна назвати владою права. Норми права – встановлені, санкціоновані державою з метою регулювання суспільних відносин загальнообов’язкові правила поведінки.

Дотримання норм права – переконання та державний примус. Держава встановлює та виступає гарантом їх дотримання. Відповідно, державна влада є найважливішою формою політичної влади.

Специфіка державної влади:

1. Здійснюється спеціальним апаратом.

2. Поширюється на всю територію країни.

3. Наділена монополією на прийняття законів та застосування примусу.

Співвідношення політики і влади:

-  влада є засобом політики

-  Влада виступає основною метою політики

-  Існує взаємозв’язок, взаємо обумовленість влади і політики

Політична влада – здійснюється не тільки державою, але й іншими інститутами – політичними партіями, громадсько-політичними організаціями, органами місцевого самоврядування. Влада цих інститутів – поширюється лише на зазначені об’єкти, підпорядковується також державній владі.

Державна влада поділяється на: законодавчу, виконавчу, судову. Здійснюється за допомогою апарату на території, на яку поширюється суверенітет держави.

Влада органів місцевого самоврядування – територіально обмежена і здійснюється на громадських засадах.

Рівні влади

1. Суспільний

2. Асоціативний

3. Персоналізований

Політична влада – це реальна здатність одних людей проводити свою волю стосовно інших за допомогою правових та політичних норм.

Основні особливості:

1. Верховенство – обов’язковість рішень для інших видів влади

2. Публічність – суспільний, безособовий і відкритий характер, діє від імені та в межах усього суспільства, стосується всіх його членів.

3. Моноцентричність – наявність єдиного центру прийняття рішень, що стосуються всього суспільства, тобто держави та її вищих органів.

4. Легальність – законність функціонування та застосування примусу

5. Різноманіття ресурсів – сукупність всіх потенційно й фактично використовуваних ресурсів є потенціал влади, врахування ресурсів використання й ресурсів спротиву – сила влади; засобами здійснення (як реальні, так і потенціальні) влади є:

   1. Утилітарні – матеріальні й соціальні блага, пов’язані зі задоволенням повсякденних інтересів і потреб людини (багатство, пільги, послуги).

   2. Примусові (силові) – заходи адміністративного й кримінального впливу (адміністративне й кримінальне правопорушення + армія, поліція, прокуратура, суди, тощо).

   3. Нормативні – соціальні норми: правові та політичні.

Відповідно до сфер – економічні, соціальні, духовно інформативні ресурси, демографічні.

Використання ресурсів влади – перетворює її з можливої на дійсну у формах:

1. Панування – механізм здійснення влади, що набуває форм соціальних інститутів і передбачає поділ соціальних груп на пануючих і підлеглих, ієрархію, соціальну дистанцію, особливий апарат управління. Виступає формою суспільної організації влади, полягає в контролі над використанням державної влади.

2. Керівництво на рівні суспільства - визначення основних цілей соціальних систем та інститутів, шляхів їх досягнення, стратегій суспільного розвитку. Вузьке розуміння – керівник і підлеглі щодо вирішення службових проблем. Вимагає ієрархії, субординації, підкорення.

3. Управління – використання повноважень для формування цілеспрямованої поведінки об’єктів, виявляється як вміння користуватися владою.

4. Контроль – здатність суб’єктів влади постійно стежити за ходом реалізації настанов (законів, указів, розпоряджень).

6. Кумулятивний характер – зростання, нагромадження влади та посилення її впливу в результаті взаємодії різних видів і ресурсів влади. (поєднання кількох влад, посилення політичної влади за рахунок охоплення іншої).

Функції політичної влади (збігаються з функціями політики, в кінцевому значенні – з функціями політичних інститутів):

1. Керівництво та управління суспільством у цілому та його складовими (розроблення стратегії щодо конкретних умов)

2. Інтеграція суспільства шляхом узгодження інтересів

3. Оптимізація політичної системи – відповідно до цілей і завдань політичних правлячих сил.

4. Забезпечення політичної стабільності.