Генезис і основні риси консерватизму.

Поход. від лат. conservare, що означає «охороняти», «зберігати».

Родоначальником К. був Е. Берк, який у своїх працях засуджував Франц. революцію.

«Роздуми про революцію у Франції» - своєрідна Біблія К. Гол. ідея книги — традиціоналізм, схиляння перед святістю традицій. Втіленням традицій вваж. анг. конституцію, в прир. розвитку якої склалась ціла сис-ма елементів, що взаємно урівноважують одні одних. Визнавав неминучість сусп. змін і реформ, але вваж., що вони не мають порушувати традиц.засади. Він розмежовував зміни й реформи: якщо перші змінюють сутність О-ів, то другі їх сутності не зачіпають і є вимушеним засобом, який доводиться застосовувати. Віддавав перевагу превентивним реформам, які покликані упереджувати революції.

Найвідомішими прибічниками й послідовниками Е. Берка у тогочасній Європі були франц. діячі Луї де Бональд, Жозе де Местр, австр.канцлер Клеменс Меттерніх , а в США — Джон Адамс , А. Гамільтон.

Ідеям індивідуалізму, прогресу, раціоналізму, висунутим європ. Просвітництвом і Великою франц. революцією, засновники К. протиставили погляд на сус-во як на органічну й цілісну сис-му. Реалізація цих ідей, гадали вони, передбачає знецінення успадкованих від предків традицій, бездумне руйнування морал. і матер. цінностей сус-ва. А тому існуючим інститутам потрібно віддавати перевагу перед навіть найдосконалішими теорет.схемами.

Визнання прир.та соц. нерівності людей. Соц. рівність консерватори вваж. ворогом свободи. Виступають проти втручання держави в економіку й соц.відносини. Але якщо для лібералів держава — це «нічний сторож», то для консерваторів — це поліцейський, який твердо стоїть на сторожі інтересів капіталу, нав'язує його волю трудящим, у разі необхідності — жорсткими, репресивними засобами.

Неоднорідність К. як ідейно-політичної течії проявляється в наявності декількох його різновидів. Найчастіше виокремлюються три: традиціоналізм, лібертаризм і неоконсерватизм. Традиціоналізм робить ставку на збереження соц. засад і дотримання морал. традицій, притаманних ринк. капіталізму, а де в чому й феодалізму. Лібертаризм вирізняється прихильністю до ідей крайнього антиетатизму (фр. etat - держава), необмеженої свободи індивіда. Теоретики цього напряму вваж., що права індивіда мають першість над інтересами колективу, а держ.втручання в економіку неприпустиме. Неоконсерватизм близький до соц. лібералізму, у якого він сприйняв ідеї сусп. розвитку, істор., соц. і пол..активності людини, демократизації політики й соц. відносин. Неоконсерватори визнають необхідність держ. втручання в економіку і прийняття нею на себе низки соц. функцій, однак вимагають обмеження такого втручання й підвищення ролі ринк.механізмів.

В цілому в основі консерват. підходу до вирішення сусп. проблем лежить орієнтація на екон., соц. й пол..нерівність людей =>на підтримку тих сусп.засад, які цю нерівність забезпечують - це прив.власність, наявність соц.розшарування на класи і верстви, провідна роль аристократії в держ. управлінні.