Форми парламентського контролю.
Парламентський контроль –контроль парламенту за діяльністю держ органів ,установ і посадових осіб.
1) Запитання до гл.уряду або окремих міністрів з боку пар-рів. Хоча ця практика вперше була розроблена у Палаті общин Великобританії у 1849 р., зараз вона застосовується по всьому світу.
Юридичний засіб запитань означав право депутата на звернення до члена уряду з метою отримання певної інф-ії, що упереджувало прийняття певних рішень урядом. Таким чином запитання як форма п.кон-лю були ефективним у випадку оприлюднення небажаної для уряду інф-ії, на підставі якої приймалось рішення.
Найбільш відомою є усна форма парламентських запитань, коли члени опозиції задають питання вищим урядовцям з політичних питань під час зустрічей, які називаються “час для запитань”. Час для запитань — це динамічний та дуже відкритий процес. Широкий загал та ЗМІ також виявляють підвищений інтерес до цього аспекту роботи парламенту, особливо у випадку британської Палати общин. Однак це справедливо не для всіх держав. У Франції трансляції часу запитань збирають дуже вузьку аудиторію та мають мінімальний політичний вплив.
Час для запитань виконує дві основних цілі. Одна ціль — це контроль. Примушуючи керівників парламенту відповідати на запитання, рядові депутати та широкий загал можуть вивчати (і згодом приймати відповідні рішення) урядову політику. Друга мета є політичною. Запитання дають нагоду і правлячим, і опозиційним партіям відстояти свої погляди з того чи іншого питання, часто від імені зацікавленої громадськості.
Усні питання — це не єдина форма парламентських запитань; письмові питання також стали важливою частиною процесу. Формати письмових запитань відрізняються
Дні уряду дозволяють членам парламенту вчасно отримувати необхідну інформацію про напрямок та ефективність урядових програм, включаючи роботу урядових агентств та адміністрацій
2) Запити (або інтерпеляції –лат. «переривання промови»). Особливості – тягне за собою загальні дебати в парл-ті, тягне за собою пол..санкцію, оскільки будь-які запити депутатів є наслідком прийняття певної резолюції, наслідком інтерпеляції може бути застосування до уряду питання про недовіру. Подібні до усних парламентських питань, що задаються у ході часу для запитань. Однак, тоді як запитання є скоріше формою миттєвої взаємодії, покликаною підкреслити відмінності між урядом та опозицією, запити мають викликати повне обговорення питання або окремого випадку неналежного виконання посадових обов’язків міністром. Запити час від часу приводять до видання офіційної постанови парламенту. У цих випадках депутат, який направив запит, робить подання про невиконання посадових обов’язків міністром та про його звільнення. Однак зазвичай про-урядова більшість голосує проти таких пропозицій. У Німеччині існує як письмова, так і усна форма запитів. Остання форма, яка називається “загальними запитами”, стосується питань загальної політичної ваги і направлена на ініціювання відкритого обговорення. На відміну від цієї форми, “специфічні запити” стосуються деталізованої інформації щодо конкретного політичного питання. Обидві форми має підписати парламентська група у складі не менше 34 депутатів. В Індонезії для подання запиту вимагаються підписи принаймні 10 депутатів з двох партійних фракцій. У Бельгії депутатський запит може подати один депутат.
3) Пропозиція – за юр.змістом як форма парлюконтолю-проект резолюції, який готується пар-ом стосовно того чи іншого питання, що готується урядом. Дається позиція шляхом обговорення в п-ті проекту данної пропозиції.
4) Постанова питання про довіру уряду або внесення резолюціх про недовіру- досить складна конят.закріплена процедура, не може бути з будь-якого питання і прводу. Ця процедура більш поширена у країнах з коаліційними урядами, фракційна природа яких час від часу змушує одну або більше партій виходити зі складу та голосувати проти уряду. Успішне голосування по вотуму недовіри, природно, викликає політичне потрясіння. Успішне голосування по вотуму недовіри може викликати значну нестабільність, оскільки уряди постійно змінюються (яскравим прикладом є Італія). Щоб уникнути цих ускладнень, деякі країни пішли за прикладом Німеччини та встановили “конструктивний вотум недовіри”. Згідно з цим положенням, передбаченим статтею 67 Основного Закону Німеччини, вимагається, щоб у пропозиції про вотум недовіри також наводилося ім’я нового прем’єр-міністра (або Канцлера). У деяких країнах, таких як Канада, кожне голосування з політичних питань потенційно може перетворитися на голосування про недовіру уряду. Іншими словами, традиція жорсткої політичної лояльності вимагає, щоб партія більшості підтримувала усі урядові пропозиції. Якщо цього не відбувається, уряд втрачає довіру парламенту. Ця практика не подобається деяким рядовим членам парламенту як така, що “розхолоджує” парламентську критику.
В Угорщині та Польщі вотум недовіри може бути висловлений окремому міністру, і таке рішення буде оцінкою не загальної урядової політики, а скоріше ефективності роботи конкретного посадовця.
5) Регулярні звіти урядів та окремих міністрів за свою діяльність. Сюди також відносять послання президента до пар-ту і тронні промови монархів.
6) Створення постійних, спеціальних та тимчасових слідчих комісій та комітетів. Предметом розслідування є резонансні справи стосовно діяльності уряду чи гл.д-ви стосовно того чи іншого питання.
7) Парламентські слухання – на них, як правило,запрошуються представники вик. Влади. А також громадськості стосовно необхідності змінити політику уряду стосовно окремого питання.
8) Фінансовий контроль – контроль за дохідною і видатковою частиною держ.бюджету. Ця функція передбачає звіт уряду за виконання бюджету або фінансовий контроль спец.створеним фінансовим органом (лічильна, рахункова палата, генеральний аудитор).
9) Діяльність уповноваженого з прав людини. Ця посада вперше виникла у Швеції у 1809 р. Уповноважений з прав людини є незалежним та незаангажованим службовцем, який розслідує скарги на дії уряду та напряму звітує парламенту. Омбудсман - посадова особа, на яку покладено функції здійснювати контроль за дотриманням прав і інтересів громадян.
10) Діяльність за здійсненням делегованих повноважень - В тих країнах, де конституції дозволяють парламенту делегувати свої законодаві повноваження уряду, встановлються специальні формы парламенского контролю за дотриманням вимог і виконання умов такої делегації.
- Предмет і структура політології як науки.
- Структура політології
- Методи політологічних досліджень.
- Основні категорії і функції політології.
- Місце політології в системі наук про суспільство.
- Основні національні школи сучасної зарубіжної політології.
- Пріоритетні напрями досліджень зарубіжної політології в ххі ст.: загальна характеристика.
- Теоретико-методологічні засади біхевіоралізму та постбіхевіоралізму.
- 3 Основні гіпотези б:
- Етапи становлення та розвитку політичної науки у Франції.
- 3) Дискусії навколо питання про співвідношення теоретичної та практичної політичної науки.
- Основні етапи становлення та розвитку політичної науки у Великобританії.
- Етап: поч.90-х рр.- по цей час – Сучасний етап.
- Становлення та розвиток політичної науки в сша (методологічні особливості).
- Етап: кін і св.В – кін іі св.В: етап професіоналізації пн
- Етап: кін дсв – кін 60х рр. 20 ст.: домінування поведінкового підходу (біхевіоралізму)
- 4 Етап: поч. 70х рр – до сьогодні: постбіхевіоралістичний.
- Сутність політики та її значення для життєдіяльності суспільства.
- Основні концепції політики.
- 2. Субстанційні визначення.
- Специфіка та структура політичної діяльності.
- Суб’єкти політики: поняття і класифікація.
- Влада як інструмент політики.
- Основні політологічні концепції влади.
- Проблема ефективності політичної влади.
- Легітимність політичної влади.
- Соціальні відносини як відносини політичні.
- Соціальна стратифікація і політика.
- Соціальна політика і соціальна справедливість.
- Етнонаціональні спільності як суб’єкти та об’єкти політики.
- Особливості державного регулювання національних відносин в умовах незалежної України.
- Сутність, типологія та функції соціально-політичних конфліктів.
- Основні шляхи подолання соціально-політичних конфліктів.
- Демократія як суспільне явище і наукове поняття.
- Основні політологічні концепції демократії.
- Політичні принципи демократії.
- Сутність демократизації як політичного процесу.
- Класична парадигма транзиту в політологічній теорії.
- Особливості політичного транзиту в Європі та пострадянському просторі.
- Відмінності між країнами цсє та снд
- Роль мас та еліт у процесах демократичних транзитів.
- Легітимність і політична стабільність як чинники демократичного транзиту.
- Особливості демократичного транзиту в Україні.
- Поняття та структура політичної системи суспільства.
- Типологія політичних систем сучасного суспільства.
- Політична система України.
- Держава, її основні ознаки та функції.
- Правова держава та проблеми її побудови в Україні.
- Держава і громадянське суспільство.
- Основні типи сучасних виборчих систем.
- Парламентаризм в системі сучасної демократії.
- Структура сучасних парламентів.
- Бікамералізм у світовій парламентській практиці.
- Депутатський імунітет та індемнітет і практика їх застосування в сучасних парламентах.
- Функції парламентів.
- Форми парламентського контролю.
- Процедура розпуску парламентів: світова практика.
- Громадські організації і рухи в політичному житті суспільства.
- Ознаки і функції політичних партій.
- Типологія політичних партій.
- Сучасні партійні системи.
- Групи інтересів і політика.
- Сутність та основні типи політичних режимів.
- Сутність, структура і функції політичної культури.
- Сутність і структура політичної свідомості.
- Політична ідеологія та її функції.
- Типологія політичної культури.
- Концепція громадянської культури г. Алмонда і с.Верби.
- Особливості політичної культури сучасного українського суспільства.
- Політична поведінка особи.
- Політична соціалізація.
- Роль засобів масової інформації у політичному житті суспільства.
- Сутність та обґрунтування теорії політичних еліт.
- Елітаризм і демократія.
- Бюрократія як соціально-політичне явище.
- Бюрократія і демократія.
- Лідерство як закономірність політичного процесу.
- Типологія політичного лідерства.
- Основні вимоги до сучасного лідера.
- Тенденції розвитку сучасних міжнародних відносин.
- Основні цілі і засоби здійснення зовнішньої політики держави.
- Генезис і основні риси консерватизму.
- Лібералізм та його вплив на розвиток суспільства.
- Еволюція соціалізму як ідеї і політичної практики.
- Сутність та ідейні засади різновидів політичного екстремізму.
- Політичний розвиток як модернізація
- Роль еліти в політичний модернізації України.
- Роль менталітету, традицій у політичній модернізації.
- Національні версії політичної модернізації в сша, Франції, Японії.
- 6. Государство сыграло большую роль в модернизации экономики Японии.
- Стратегії політичної модернізації в Україні в контексті євроінтеграції.
- Поняття геополітики та основні підходи до його визначення.
- Форми та сценарії політичного насилля у сучасному світі.
- Геополітична концепція атлантизму.
- Геополітична концепція євразійства.
- Головні вектори сучасної української геостратегії.
- Основні ідеї та представники європейської геополітичної думки.
- 2 Причини необхідності з’ясувати шляхи перетворення суто географічного терміну серединна Європа в політичну дійсність:
- Основні напрями діяльності Римського клубу.
- Світові цивілізації в глобальному вимірі.
- Глобальні проблеми сучасності: політичний вимір.
- Глобалізація та інформаційна революція як чинники сучасних політичних процесів.
- Мондіалізм – доктрина «нового світового порядку».
- Теоретичні джерела та концептуальні витоки порівняльної політології.
- Обновления и экспансии, «новая сравнительная политология» (с начала 50-х по конец 70-х годов);
- Кризиса и отпочковывания субдисциплин, «плюралистичная сравнительная политология» (с середины 70-х годов по настоящее время).
- Генезис сучасної порівняльної політології в сша, Європі, посткомуністичному світі.
- Сша и Западная Европа:
- Механізми виконавчої влади в порівняльній перспективі: переваги та недоліки.
- 1. Неконституционная исполнительная власть
- 2. Федерализм
- 3. Президентские системы
- Достоинства и недостатки президенциализма
- 4. Президентско-парламентская система
- 5. Премьерско-президентская система
- Полупрезидентские системы
- 6. Парламентская система
- Механізми відносин місцевої влади з центром: переваги та недоліки.
- 1. Модель относительной автономии.
- Специфіка мови як одного із засобів політики.
- Основні методи політичного прогнозування.
- Основні етапи та методи розробки і прийняття політичних рішень.
- 100.Технології лобіювання та тиску на політичну владу.
- Популізм як політична технологія.
- Концепція соціально відповідального маркетингу. Проблема довіри в політичній сфері.
- Потенційний політичний товар.
- Стратегія концентрованого політичного маркетингу.
- Владний ресурс як базова категорія політичного маркетингу.
- Социально-энергетические ресурсы власти:
- Экономические ресурсы власти:
- Культурно-информационные ресурсы:
- Особливості державного політичного маркетингу.
- Політика інформаційної безпеки. Фактори посилення уваги до охорони інформації в державній політиці.
- 108. Поняття „інформаційна еліта” та „медіабюрократія”.
- 109. Вплив Інтернету на політичні процеси: інформаційні війни, антиглобалістські акції, Інтернет-партії, „псевдодержави”.
- 110. Поняття „психологічна війна”. Військово-політичні аспекти розгортання інформаційної війни.