Парламентаризм в системі сучасної демократії.

Широке визначення: Парламентаризм – сукупність явищ і процесів які стосуються парламенті.

Парламентаризм - це система взаємодiї держави i суспiльства, для якої характерними є визнання провiдної або особливої i досить iстотної ролi у здiйсненнi державно-владних функцiй загальнонацiонального колегiального постiйно дiючого представницького органу.

Парламентаризм —позначає

1)усе те що стосується парламенту

2)організація деж вл,що передбачає наявність парл,як заг\нац представ орган зак вл

3) тип держ режиму, що хар контролем парл над урядом

4)спосіб організації вл, що ґрунтується на провідній ролі парлам в системі вищих органів держ вл. Парл-т як осн і-т Парл-зму форм безпосередньо виборцями і покликаний виражати інтереси гром с-ва,а також він є вищим органом д-ви,який значною мірою впливає на форм і функціонув ін. держ органів.

Юрид ознаки парламентаризму:

1)поділ держ вл на зак вик суд.

2)наявність у парламенту функції контролю над діяльністю уряду

3)особливий статус парлам-ріїв,котрий визнач принципами вільного мандата, юрид невідповідальності і недоторканості

4)привілейований статус парламентаріїв таїх юрид незалежність від виборців

Найповніше виявл в парл-през і през-парл респ – тією мірою якою парл контролює уряд.

Парламентаризм не слiд пов'язувати з якимись конкретними формами державного правлiння. Явище парламентаризму в тiй чи iншiй формi властиве кожнiй сучаснiй демо-кратичнiй країнi, воно є iсторично зумовленим наслiдком суспiльно-полiтичного розвитку.

У ширшому значенні П. розглядається як форма взаємодії громадянського суспільства і держави, за якої парламент — загальнонаціональний представницький орган — відіграє провідну роль у системі організації державної влади. Парламент є головним інститутом П. З одного боку, він формується безпосередньо виборцями і покликаний бути виразником інтересів громадянського суспільства, а з іншого — є вищим органом держави, який значною мірою впливає на формування і функціонування інших державних органів. Для П. недостатньо тільки наявності парламенту. Останній може існувати без істотних елементів П., що є характерним для авторитарних і тоталітарних політичних режимів. П. передбачає верховенство парламенту в законодавчій сфері та його провідне становище в системі вищих органів держави. Юридичними виявами П. є: розмежування законодавчої і виконавчої влади; контроль парламенту за діяльністю органів виконавчої влади; привілейований статус парламентаріїв та їх юридична незалежність від виборців. П. передбачає наявність у країні впливових політичних партій, досконалого законодавства про вибори та механізми функціонування парламенту, високого рівня професіоналізму парламентаріїв. Відсутність розвиненої партійної системи, що опосередковує відносини між виборцями і парламентом, може призвести до перетворення парламенту на арену боротьби вузькогрупових та особистих інтересів, жодним чином не пов'язаних з інтересами виборців. П. є тільки там, де у складі парламенту діють великі політичні об'єднання депутатів, що виражають інтереси значних верств суспільства. Крім юридичних ознак п-му існ. Ще неформальні ознаки: наявність партійної дисципліни пар-в або її відсутність, професіоналізм пар-в, діяльність п-в не на особистих та вузькогруп. Інтересах, а на загальнодержавних. Найповніше П. виявляється за парламентарних форм правління (парламентарна монархія, парламентарна республіка), що передбачають формування уряду парламентом і політичну відповідальність уряду перед парламентом. П. можливий і в президентських республіках, де внаслідок притаманного їм жорсткого поділу влади парламент має високий ступінь незалежності від органів виконавчої влади і водночас наділений вагомими повноваженнями з контролю за їх діяльністю.Загалом президентська форма республіканського правління містить менші можливості для П., ніж парламентарна. У країнах зі змішаною республіканською формою правління П. існує передусім тією мірою, якою парламент бере участь у формуванні уряду і контролює його діяльність. П. є необхідною ознакою демократичного політичного устрою і тією чи тією мірою притаманний усім демократичним державам. Становище парламенту в країнах, що розвиваються, неоднакове. У деяких із них парламент відіграє значну роль у здійсненні державної влади (Індія, Малайзія). Проте у багатьох таких країнах, особливо за монократичної і супер-президентської форм державного правління, парламент посідає незначне місце в системі вищих державних органів, виконуючи допоміжні функції при главі держави; 2) один із типів державного режиму.

Типи парламентаризму

а) незавершений парламентаризм –– різновид, при якому існує парламентський принцип формування уряду, проте відсутня політична відповідальність останнього перед вищим представницьким органом;

б) парламентське правління, що характеризується верховенством парламенту та наявністю основних принципів парламентаризму – формуванням уряду на підставі співвідношення сил у парламенті, політичною відповідальністю уряду перед парламентом, переходом виконавчої влади від глави держави до уряду;

в) моністичний парламентаризм – режим, який побудований на тих же принципах, що і парламентське правління, проте характеризується тільки одним джерелом влади – парламентом. При такому різновиді глава держави не володіє майже політичною владою;

г) раціоналізований парламентаризм –– режим, при якому парламент позбавлений таких повноважень, як інвеститура, тобто юридичне затвердження уряду та зменшенням можливостей контролю за урядом з боку парламенту;

д) парламентський міністеріалізм (“правління кабінету” або “правління прем’єр-міністра”) – різновид, при якому парламент проголошується дорадчим органом, основною функцією якого є не законотворчість, а коментар і критика урядової діяльності.