Елітаризм і демократія.

Теорія демократії як правління народу і теорія еліт як правління незначної меншості суперечать одна одній. Г. Моска, В. Парето і Р. Міхельс розв'язували цю суперечність на користь теорії еліти, ставлячи під сумнів можливість демократії.

Концепції демократичного елітизму: конкуруючих еліт Й. Шумпетера, відкритості еліти Г. Лассуела, рухливих еліт Н. Боббіо, рівних можливостей К. Манхейма, вертикальної демократії Дж. Сарторі.

Йозеф Шумпетер. Демократія як безпосереднє правління народу неможлива та недоцільна. Суть «нової» демократії полягає в здобутті влади елітами шляхом конкуренції. Правляча еліта необхідна для будь-якого суспільства, у тому числі і для дем., характерна риса якого – конкуренція еліт за позиції влади, а також відкритість еліти для оновлення талановитими, здібними, високомор. представниками народу. Значення електорату обмежується участю в оновленні та зміні еліти. Контроль виборців за елітами - відмова під час переобрання. «Правління народу» заміняє на «правління, схвалене народом».

Дж, Сарторі. Демократія не тільки не заперечує еліту, а, навпаки, передбачає її. Демократія має горизонтальний (принципі рівності і означає правління народу) і вертикальний виміри (ґрунтується на принципі свободи і означає владу множинних конкуруючих меншин, або поліархію). Критерії для виокремлення контролюючих у системі вертикальної демократії меншин (альтиметричний і мерітократичний). «Демократія повинна являти собою (а) селективну поліархію і (б) поліархію за основою достоїнств (заслуг).

Концепції множинності (плюралізму) еліт. Автори цих концепцій заперечують існування еліти як єдиної привілейованої і відносно згуртованої групи й доводять наявність багатьох еліт: політичної, економічної, наукової, художньої, релігійної та ін. Вплив кожної з них обмежений специфічною для неї сферою діяльності.

Ліволіберальна концепція еліти Чарлза Райта Міллса

«Владарююча еліта». На основі функціонального підходу до еліти він доводив, що вона є не результатом інтелектуального, психологічного й морального переважання, а наслідком зайняття командних позицій у суспільній ієрархії. Саме зайняття ключових позицій в економіці, політиці, воєнних та інших інститутах забезпечує людям владу і таким чином конституює владарюючу еліту.

Стрижневими інститутами сучасного американського суспільства Р. Міллс вважав великі корпорації, політичну виконавчу владу та армію. Відповідно владарюючу еліту він не обмежував політичною елітою, яка безпосередньо приймає найважливіші державні рішення, а включав до неї також керівників великих корпорацій, вищих офіцерів та інтелектуалів, які їх підтримують.

Всупереч твердженням про множинність еліт владарююча еліта у Р. Міллса виступає як єдина, відносно згуртована група. Ця згуртованість зумовлюється спільною заінтересованістю її представників у збереженні свого привілейованого становища, стабільності наявної суспільної системи, а також близькістю їх соціального статусу, освітнього й культурного рівня, кола інтересів і духовних цінностей, стилю життя, особистими й родинними зв'язками. Між елітою і масами існує глибока відмінність. Вихідці з народу можуть увійти до еліти, лише обійнявши високі пости в суспільній ієрархії. Однак на це у них дуже мало реальних шансів.

Неважко здогадатися, що в західній політології ліволібе-ральна концепція еліти піддається гострій критиці, особливо стосовно тверджень про закритість владарюючої еліти, наявність у її середовищі особистих і родинних зв'язків, безпосереднє входження до неї керівників великих корпорацій тощо. Однак саме тут зазначена концепція чи не найбільшою мірою

Партократична (Марксистська)

Найважливішою ознакою, що зумовлює керівну роль політичної партії, є те, що вона виступає носієм революційної — комуністичної ідеології. Саме озброєність цією «єдино вірною» ідеологією визначає передові якості членів партії та слугує гарантією успішного керівництва нею суспільством. Ще однією ознакою партії нового типу є походження її членів із неімущих верств суспільства, передусім із середовища робітничого класу і найбіднішого селянства. Робітничо-селянське походження виступає найважливішою умовою здатності до сприйняття комуністичної ідеології.

Мілован Джілас

«Новий клас» (1957) він обгрунтував концепцію правлячої партійної бюрократії як нового класу, який сформувався в СРСР та інших країнах соціалізму. Цей клас складається з тих, хто наділений монополією адміністративної влади і користується особливими привілеями та економічними перевагами. Його могутність спирається на феномен колективної власності, що полягає в монополії партійної бюрократії на розподіл національного доходу