logo search
Shpori_polit_2011

Сутність та обґрунтування теорії політичних еліт.

Поняття політичної еліти

Елітизм як напрям політичної думки склався наприкінці XIX — на початку XX ст. Творцями теорії еліт були італійські соціологи Г. Моска і В. Парето та німецький соціолог Р. Міхельс. Суть елітизму полягає у визнанні того, що суспільством завжди править вибрана меншість, наділена особливими соціальними, психологічними й політичними якостями, — еліта (від франц. - краще, добірне, вибране)

Називати цю групу можна по-різному:

політичною елітою, політичним класом (Г. Моска), панівним класом тощо.

Ціннісний підхід, започаткований В. Парето, пояснює існування політичної еліти наявністю у належних до неї осіб особливо цінних для суспільства інтелектуальних, психологічних, моральних, організаторських та інших рис, які забезпечують їм переважання над іншими людьми.

В українському політологічному енциклопедичному словнику - політична еліта визначається як «меншість суспільства, що становить собою достатньою мірою самостійну, вищу, відносно привілейовану групу, наділену особливими психологічними, соціальними і політичними якостями, яка бере безпосередню участь у затвердженні і здійсненні рішень, пов'язаних з використанням державної влади або впливом на неї»1.

- немає жодних підстав вважати політиків і вищих чиновників найкращою частиною суспільства;

Підхід функціональний, або організаційний (Г. Москою і Р. Міхельсом)

Він пояснює існування політичної еліти важливістю функцій управління, які зумовлюють особливу роль людей, що їх виконують. Закон поділу праці вимагає професійного заняття управлінською працею як необхідної умови її ефективності. Широкі маси пасивні. Висока суспільна значущість управлінської праці зумовлює і особливий соціальний статус тих, хто її виконує.